Курган в Нижньобараниківці.

Матеріал який я приводжу далі є вибіркою з наукової статті (ДО ВИТОКІВ АРХІТЕКТУРИ ДОВГИХ МОГИЛ НАДЧОРНОМОР’Я  Литвиненко Р.О. - Донецький археологічний збірник. – 2009-2010. – № 13/14. – С. 30-66), головний зміст якої – це ствердження, що Нижньобараниківский курган, в якому проводились розкопки в 1977 році групою науковців з Донецька належить до культури ДДБК(Дніпро-Донської бабинської культури) після якої вже йде зрубна культура.
Систематизація  матеріалу.  Аналіз  стратиграфії  та  планіграфії  курганів,  в  яких простежено  будівельницьку  діяльність  бабинського  населення,  дозволив  виділити  два основних  способи  створення  видовжених  насипів: 1) шляхом  одно-  чи  двобічних  досипок уже існуючих курганів; 2) шляхом об’єднання досипкою розміщених по сусідству курганів. Виходячи з цього, досипки першого типу пропонуємо називати подовжуючими, а другого типу – з’єднуючими2.  Розглянемо  почергово  обидва  способи  спорудження  довгих  могил. Перш ніж перейти до цього, зазначимо, що нерівнозначний ступінь інформативності джерел не дозволив чітко класифікувати всі кургани, що їх залучено до аналізу, а тому деякі випадки не увійшли до складу тих чи інших статистичних груп.
Нижнобараниківський курган по способу створення відноситься до з’єднуючих .
З ’ є д н у ю ч і   д о с и п к и. З нашої робочої вибірки вдалося виділити 28 курганів (32,5%),  які  включали  пов’язані  з  бабинськими  комплексами  об’єднальні  досипки.
Опис кургану
Нижня  Бараниківка  к.5 (Біловодський  р-н  Луганської  обл.):  досліджений 1977 р. Донецькою  експедицією  ІА  АН  УРСР [Братченко 2003, с. 192-208]. Курган  булозапочатковано  первинним  та  концентричним  з  ним  і  більшим  за  площею  вториннимкатакомбними насипами, що в кінцевому рахунку утворювали широтно орієнтовану споруду овальної в плані форми розмірами 20Ч16 м. Біля західного її краю з рівня давнього горизонту було справлене бабинське п. 10, яке перекрили яйцеподібною в плані досипкою (15Ч11 м), що на 5 м подовжила курган в західному напрямку. За 15 м на Пн-Пн-Сх від катакомбного кургану  було  здійснене  інше  бабинське  поховання – 11, що  супроводжувалося  власним курганом  округлої  чи  овальної  форми  ∅  ≥ 15 м.  В  невеличкий,  до 4 м,  проміжок  між катакомбним  та  бабинським  курганами  було  впущене  бабинське  п. 12-А,  над  яким  було зведено  з’єднувальну  досипку  округлої  в  плані  форми  ∅ 15 м.  Таким  чином,  в  результаті неодноразової  будівельницької  діяльності  носіїв  бабинської  культури  первинний катакомбний курган перетворився в довгу могилу розмірами ≈ 44Ч20 м (рис. 8, 2).

Рис. 8. Довгі могили Дніпро-Донської бабинської культури:

1 – Пришиб к. 2; 2 – Нижня Бараниківка к. 5 [за: Гершкович 1982; Братченко 2003]

Рис. 8. Довгі могили Дніпро-Донської бабинської культури:2 – Нижня Бараниківка к. 5 [за: Гершкович 1982; Братченко 2003]

Аналіз та інтерпретація матеріалу.

Перше,  що  кидається  в  очі  під  час  аналізу  довгих  могил,  є нерівномірність  їхнього поширення в межах бабинського культурного ареалу. Як засвідчує картографія, переважна більшість  подібних  споруд  зосереджена  в  області  між  Дніпром,  Сіверським  Дінцем  та Азовським  морем (рис. 13). Більш  того,  можна  з  упевненістю  стверджувати,  що  зведення довгих  могил  пов’язується  переважно  з  носіями  Дніпро-Донської  бабинської  культури (ДДБК),  на  яку  припадає 95% всіх  відомих  у  межах  культурної  області  Бабине  пам’яток такого типу. Якщо ж вести статистику не за кількістю курганів, а за кількістю подовжуючих і об’єднуючих  досипок,  через  які  утворювалися  довгі  могили,  то  особливий  статус  ДДБК виглядатиме ще більш виразно. Виявлена ситуація повною мірою відповідає виявленим нами регіональним тенденціям курганного будівництва по культурній області Бабине, відповідно з якими, практика споруджувати надмогильні насипи й досипки була найбільш притаманною людності  ДДБК,  тоді  як  у  локальних  варіантах  Дніпро-Прутської  бабинської  культури (ДПБК) – Дністровсько-Прутського,  Дніпро-Бузького  лісостепового,  а  особливо  Дніпро-Дністровського  степового – курганне  будівництво  мало  значно  менші  масштаби  і,  що  є також показовим, – дещо відмінні форми [Литвиненко 2004; 2004а].

Враховуючи, що ДДБК виступає первинним і, відтак, найдавнішим утворенням серед бабинських регіональних груп [Литвиненко 2001а], а будівництво довгих могил характеризує здебільшого її ранні етапи, можна стверджувати, що саме носії Дніпро-Донської бабинської культури  стали  тими  піонерами,  які  започаткували  і  впроваджували  нову  моду  у  царині курганного  будівництва  й  архітектури  Північнопонтійської  області.  З  утворенням  ДДБК починається  якісно  новий  етап  курганного  будівництва  в  степах  між  Дніпром  і  Доном.

Курганні некрополі, що на той час мали вже більш ніж півторатисячолітню історію, стали змінювати свій вигляд: курганні ланцюжки почали ущільнюватися за рахунок зведення між древніми насипами нових; поряд з традиційними округлими в плані могилами з’являються споруди  видовжених  пропорцій;  звичні  оку  попередніх  поколінь  степових  народів напівсферичні  могили  подекуди  поєднуються  валами-перемичками  або  добудовуються, перетворюючись у довгі могили різноманітних конфігурацій і розмірів.

Ще раз звернемо увагу на ту безперечну обставину, що найбільша активність у справі курганного  будівництва,  зокрема  насипання  довгих  могил,  припадає  на  початкову  фазу культуроґенези ДДБК. Випадки насипання курганів над похованнями пізніх хронологічних горизонтів  ДДБК  є  взагалі  доволі  рідкісними (15,6%). А  головне – серед  них  практично відсутні  такі,  зведення  яких  спрямовувалося  на  утворення  довгих  могил.  Хоча  при  цьому треба  враховувати,  що  пізній  період  ДДБК  є  взагалі  слабко  наповненим  поховальними пам’ятками,  оскільки  ця  регіональна  група  Бабине,  з’явившись  раніше  за  інші,  й  зникає  з історичної  арени  швидше (зміняючись  у  Доно-Донецькому  регіоні  покровською  зрубною культурою),  тоді  як  на  теренах  Наддніпрянщини  й  Правобережної  України,  локальні бабинські  групи  проіснували  довше.  Таким  чином,  активне  курганне  будівництво  з притаманними  йому  якісними  інноваціями,  слід  розглядати  як  невід’ємну  складову  того комплексу  змін  і  перетворень,  які  відбивали  рубіж  між  катакомбною  добою  середнього бронзового віку та перехідною до пізньобронзового віку епохою  посткатакомбних культур [Литвиненко 2001; Мимоход 2005; Отрощенко 2001, с. 76-77, 82]. Ця непорушна обставина, разом  з  іншими  чинниками,  не  дозволяє  відривати  від  бабинської  культури  пам’ятки  її раннього  етапу,  як  це  пропонує  зробити  С.М.  Санжаров,  і  утворювати  за  їхній  рахунок окремий «фінальнокатакомбний» період [Санжаров 2000; 2004, с. 124-133]. Цій спробі також заперечують добре відомі для доби палеометалів загальні тенденції розвитку археологічних культур,  відповідно  з  якими,  саме  початкові  фази  культуроґенези  демонструють  виразні сплески й піки у певних сферах археологізованої культури (соціальній, релігійно-культовій, міжкультурних зв’язків тощо), тоді як пізні періоди, зазвичай, характеризуються занепадом [Цимиданов 2006]. У світлі сказаного, яскрава й динамічна у багатьох відношеннях Дніпро-Донська  бабинська  культура  раннього  етапу  відповідає  стадії  активних  культуротворчих процесів,  а  не  періоду  культурної  стагнації,  яка  була  б  очікуваною  у  випадку  її «фінальнокатакомбного» статусу.

З вище викладеного стає зрозумілим, що в перехідну від середньої до пізньої бронзи добу, яка тривала не менше 400 років, суттєві зрушення в практиці курганного будівництва мали місце далеко не по всій Надчорноморській зоні. Майже не спостерігалося ніяких змін у степовій  Наддніпрянщині  й  Правобережній  Україні,  тобто  тій  області,  де,  під  дією культуротворчого  імпульсу  із  Дніпро-Донецького  осередку  бабинської  культуроґенези  на місцевому  підґрунті  склався  Дніпро-Дністровський  варіант  бабинської  культури,  який  по суті  успадковує  інгульську  катакомбну  культуру.  Будучи  не  дуже «яскравим»  у  своєму археологізованому взірці, можна припускати, й слабко стратифікованим у соціальному сенсі, це  постінгульське  утворення  демонструє  вкрай  низьку  активність  у  справі  курганного будівництва, не кажучи вже про якісь новацій у цій сфері [Литвиненко 2004а, с. 32].

Дві ж інші бабинські локальні групи – Дніпро-Дністровська лісостепова і Дністровсько-Прутська,  у  порівнянні  з  попередньою,  характеризуються  дещо  виразнішими  показниками курганного будівництва і виявляючи при цьому певні регіональні особливості [Литвиненко, 2004а,  с. 33]. Однак  практика  зведення  довгих  могил  не  знайшла  поширення  серед  носіїв названих  культурних  угрупувань.  Відомі  лише  одиничні  випадки (по  два  для  кожної  з регіональних груп) участі бабинського населення у зведенні довгих могил. Звичайно, цього є замало для якихось узагальнень і висновків, однак попередньо можна звернути увагу на те, що  в  трьох  з  чотирьох  згаданих  довгих  могил  зусилля  бабинського  населення  було спрямовано  на  спорудження  гантелеподібних  конструкцій.  Хоча  й  тут  спостерігаються локальні відмінності: а) у Дністровсько-Прутському регіоні з’єднувальні насипи зводилися над  бабинськими  похованнями,  поєднуючи  при  цьому  кургани  енеолітичного-ямного  часу (Никольське  кк. 7-8, 12-13); б)  у  правобережному  Українському  лісостепу  з’єднувальний насип не було приурочено до конкретного поховання, але він поєднував кургани бабинської культури (Черкаси  кк. 6-7). Загалом  же  простежені  у  вторинних  за  своїм  походженням культурних  групах  бабинського  кола  способи  побудови  довгих  могил  шляхом  зведення з’єднувальних та подовжуючих досипок відповідають тим нормам курганного будівництва, що виникли в первинному осередку бабинської культуроґенези.

Виявлені  тенденції  в  курганному  будівництві  бабинської  культурної  області  мали відповідне продовження за доби пізньої бронзи. Наочніше це демонструє степова зона між Дніпром  і  Доном,  де  в  цей  період  була  поширена  одна  з  культур  зрубної  спільноти – бережнівсько-маївська (БМЗК).  Саме  окреслений  регіон,  на  відміну  від  інших  теренів зрубної  культурно-історичної  області,  виявляє  велику  кількість  довгих  могил,  зведених носіями  БМЗК.  Усебічна  й  розгорнута  характеристика  зрубного  курганного  будівництва  у Дніпро-Донському межиріччі, зокрема такої її яскравої складової, як довгі могили, міститься в низці загальних і спеціальних робіт [Археология УССР 1985, с. 465; Берестнев 2001, с. 81-82; Давня історія України 1997, с. 501-502, 512-513; Ковалева 1981, с. 38, 53-54; 1987а, с. 222 и сл.; Колтухов 2003, с. 12-18; Колтухов и др. 1993, с. 106-111; Литвиненко 1990; 1994, с. 67-80; Ольховський, Отрощенко 1991; Отрощенко 1976; 1981, с. 81-88; 1990, с. 7-13; 1993, с. 23-26; 2003, с. 81; Санжаров и др. 2003, с. 139-143, 155-158; Цимиданов 2000; 2004; 2004а, с. 40-42; та ін.]. Підсумовуючи деякі результати цих досліджень, можна стверджувати, що основні форми  й  способи  зведення  видовжених  курганних  насипів  і  справжніх  довгих  могил  за допомогою  подовжуючих  та  об’єднуючих  досипок  в  БМЗК  майже  повністю  повторюють традиції,  що  їх  було  закладено  в  попередній  період  людністю  ДДБК.  Доволі  часто  в курганних  спорудах  простежується  своєрідна  естафета  між  носіями  бабинської  та  зрубної культур,  коли «бабинці»,  споруджуючи  щільно  розміщені  первинні  насипи,  тим  самим закладають  передумови  для  подальшого  перетворення  їх  у  довгі  могили;  а  реалізують  цю можливість  уже  їхні  наступники – «зрубники»,  шляхом  зведення  об’єднуючих  досипок [Литвиненко,  Зарайская 2004]. Таких  випадків  можна  навести  чимало,  однак  у  нашій статистиці їх не враховано, бо утворення цих довгих могил у своєму сутнісному результаті пов’язане з людністю зрубної культури.

Наведені вище факти, вкупі з іншими паралелями у поховальних традиціях, меншою мірою – у матеріальній культурі, справедливо розцінюються багатьма дослідниками в якості переконливих  свідчень  генетичної  спадкоємності  між  бабинською  та  зрубною  культурами [Археология УССР 1985, с. 485, 472; Бровендер 2000, с. 16; Етнічна історія … 2000, с. 40; Ковалева 1981, с. 54, 69, 77; 1987, с. 26, 30; 1997; Ковальова,  Волкобой 1976, с. 18-21; Литвиненко 1992; 1994, с. 170-173; Отрощенко 2003, с. 80, 88; Чередниченко 1986, с.49, 77; та  ін.].  Причому  ця  спадкоємність  більш-менш  виразно  фіксується  лише  для  західної половини зрубної культурної області, на чому свого часу неодноразово наголошували різні автори,  ведучі  мову  про «маївський  локальний  варіант  зрубної  культури»  або «зрубну культуру  Лівобережного  Дніпровського  Передстепу»,  про «зрубну  культуру  басейну Сіверського  Дінця»,  або  ширше – «зрубну  культуру  України»,  або  ще  ширше – «бережнівсько-маївську  зрубну  культуру».  Повністю  погоджуючись  з  необхідністю принципових уточнень щодо визначення спадкоємця в генетичній парі «бабинська культура –  зрубна  культура»,  наголосимо,  що,  у  світлі  новітніх  розробок,  відповідної  конкретизації потребує  також  визначення  генетичного  пращура.  Враховуючи,  неоднорідність (гетерогенність)  самого  феномену  Бабине [Литвиненко, 2003а],  а  також  виходячи  з результатів  зіставлення  зрубного  і  передзрубного  горизонтів  Надчорномор’я,  можна стверджувати,  що  бережнівсько-маївська  зрубна  культура  є  спадкоємницею  не  бабинської культури загалом, а саме Дніпро-Донської бабинської культури, підтвердженням чому, крім всього іншого, є здійснене дослідження курганного будівництва.

Інші  регіони  культурної  області  Бабине,  що  їх  ми  включаємо  в  якості  локальних варіантів  до  складу  Дніпро-Прутської  бабинської  культури (ДПБК),  як  це  було  показано вище,  демонструють  відмінні  від  первинного  осередку  культурогенези  норми  курганного будівництва.  При  цьому  важливим  є  те,  що  культури  пізньобронзової  доби  цих  регіонів також  успадковують  схожі  тенденції.  Наочніше  це  демонструє  степова  Дніпровсько-Дністровсько-Прутська  зона  Надчорномор’я,  де  в  післябабинський  час  була  поширена сабатинівська  культура.  Незважаючи  на  існуючі  проблеми  щодо  ідентифікації сабатинівських поховань, аналіз наявного фонду достеменно атрибутованих пам’яток, разом з масивом т.зв. «поховань пізнього бронзового віку», дозволяє робити висновок про те, що для носіїв сабатинівської культури не було притаманним зведення складних за архітектурою курганів,  зокрема  й  довгих  могил.  Ці  обставини,  з  урахуванням  результатів  дослідження поселень пізньобронзового віку Степового Причорномор’я [Гершкович 1989; 1993, с. 10-11; Gerškovič 1999, S. 77-81, 87; Кислый,  Гершкович 1989; Черняков 1985, с. 145; Шарафутдинова 1982, с. 151; та ін.], приводять до висновку про те, що базовим генетичним підґрунтям сабатинівської культури слід вважати, знов-таки, не бабинську культуру загалом, а  Дніпро-Прутську  бабинську  культуру  в  її  степовому  варіанті.  Саме  таке  розуміння культурно-історичних  процесів  перехідної  від  середньої  до  пізньої  бронзи  доби  знімає штучно створене протиріччя, згідно якого одна культура (бабинська/КБК) водночас не може виступати  в  якості  основи  для  формування  таких  самостійних  і  водночас  різних  культур, якими є зрубна й сабатинівська [Березанская 1998, с. 64], про що нам уже доводилось писати [Литвиненко 2003, с. 144-145].

Висновки.

Від  кінця  середнього  бронзового  віку  в  степах  між  Дніпром  і  Доном  розпочалися примітні зрушення в царині курганного будівництва, які, вочевидь, стали наслідком певних релігійно-ідеологічних трансформацій, що мали місце в середовищі скотарських народів на зламі епох. Сутність цих змін, які матеріалізувалися через нові форми й архітектурні рішення при  зведенні  надмогильних  споруд,  попри  спроби  дослідників  дати  їм  тлумачення, здебільшого залишається незрозумілою. Зародження й поширення нової моди в курганному будівництві  Понто-Каспійських  степів,  пов’язується  з  людністю,  що  залишила  після  себе пам’ятки  Дніпро-Донської  бабинської  культури.  Саме  носії  цих  культурних  традицій започаткували й зробили масовою практику зведення курганів видовжених пропорцій і стали тими піонерами, які відкрили щонайменше півтисячолітню епоху будівництва довгих могил, передавши  цю  естафету  своїм  спадкоємцям – племенам  бережнівсько-маївської  зрубної культури.  У  Дніпро-Прутській  області  та  суміжних  регіонах,  де  на  межі  середньої–пізньої бронзи  під  дією  культуротворчого  імпульсу  з  дніпро-донецького  осередку  культуроґенези  сформувалися вторинні, а відтак, дещо відмінні бабинські групи, мали місце інші тенденції в курганному будівництві: на тлі його загального занепаду не набула поширення й практика зведення  довгих  могил.  Ці  регіональні  тенденції  передалися  місцевим  культурам-спадкоємцям пізньобронзового віку, зокрема, сабатинівській, яка також демонструє досить слабкі й невиразні прояви курганного будівництва.

Рис. 13.  Мапа  довгих  могил  культурного  кола  Бабине.  Волгоградська  обл.: 1 –

Нагавський-ІІ к. 1; Ростовська обл.: 2 – Ясирів-І; 3 – Ново-Садківський; 4 – Кузнецовський-ІІ; 5 – Часті  могили; 6 – Ріпний-І; 7 – Ребриківка-ІІ; 8 – Кисельов-ІІ; 9 – Керчик; 10 – Новолакедемонівка; Луганська обл.: 11 – Цимлянка-І; 12 – Благівка; 13 – Македонове; 14 – Молодогвардійськ; 15 – Великий Суходіл; 16 – Миколаївка; 17 – Кріпаки; 18 – Пришиб; 19 – Лисичанський НПЗ; 20 – Привілля-1975, 1991; 21 – Паськове; 22 – Плотина; 23 – Царівка; 24 – Нижня Бараниківка; 25 – Новодонбаське; Донецька обл.: 26 – Запорожець; 27 – Хамуш-Оба; 28 – Новотроїцьке; 29 – Донецьк (Текстильник); 30 – Високе; 31 – Ударник; 32 – Птиче; 33 – Бурлацьке; Запорізька обл.: 34 – Пологи; 35 – Новоукраїнка-ІІ; 36, 37 – Новогупалівка-І, ІІІ; 38 – Жовтневе-ІІ; 39 – Дніпровка-ІІІ; 40 – Петро-Михайлівка-ІІ; 41 – Гнаровське; 42 – Любимівка-І; 43 – Чкалівка-ІV; 44 – Велика Білозерка (Близнюки); 45 – Велика Білозерка-1978;  Херсонська  обл.: 46 – Велетнівка; 47 – Воскресенка-І; 48 – Станіслав; Дніпропетровська обл.: 49 – Ремонтирська могила; 50 – Чортомлик; 51 – Широке-ІІ; 52 – Олексіївка-І; 53 – Гряковате-І; 54 – Олександрівка-І (УЧГОСП); 55 – Соколове-ІІІ; 56 – Павлоград-І; 57 – Вербки-ІІ; 58 – Жемчужне-І; 59 – Новоіванівка-ІІ; 60, 61 – Преображенка-І, ІІ; 62 – Терни-ІІ; 63 – Чорноглазове-ІІ; 64 – Чорнявщина-ІІ; 65 – Губиниха-ІІ; 66 – Личкове-ІІ; 67 – Бузівка-ХХІІ; 68 – Котівка-І; 69 – Заплавка-ІІ; 70 – Преображенка-І, ІІ; 71 – Прядівка-VI; 72 – Новопідкряж-ІІІ; 73 – Іванівка-ХІХ; 74 – Верхня Маївка-ІІІ; Харківська обл.: 75 – Петропілля-І;  Полтавська  обл.: 76 – Михайлики;  Черкаська  обл.: 77 – Черкаси; 78 – Бубнова Слобідка; Київська обл.: 79 – Любарці; Молдова: 80 – Никольське.

Примітка: коментарії чи висловлювання редактору блогу навмисно виділені більш жирнішим шрифтом, все інше йде з наукової праці.

Таким чином є що ще шукати в нашому минулому. Хто шука той знайде. З повагою Фенікс.

(статья была впервые опубликована 15.04.2012)