Одяг
В нашому селі люди ходили в одязі зшитому переважно з домотканого полотна і виробів із вовни. З домотканого полотна шили одяг, постільну білизну, скатертини, рушники. З вовни шили свити, куцини, гейші, робили валянки і повстяні килими.
На свято люди завжди вдягали сорочки вишиті червоними та чорними нитками. Свої оселі прикрашали вишитими скатертинами, вишитими рушниками прикрашали образи, хто був заможніший, вишиті рушники у тих можна було побачити і на вікнах і над дверима.
Рушники вишивали для краси у домі, для щастя у ньому, просто так, для душі. Вишивали також наволочки для подушок, простирадла. Одна бабуся говорила, що узори вишиті на рушниках, то символи. Наприклад: людська фігурка – знак берегині, богині хатнього вогнища, ромб з крапкою по середині – засіяні ниви и так далі. В селі було таке повір’я, якщо вишитий рушник висить над вікном, над дверима, на покутті – то це обереги від всього злого, що може зайти в дім.
Використовували рушники так: на знак згоди на шлюб дівчина подавали рушники старостам, у нього загортали немовля. З рушниками проводжали в дорогу рідних та близьких в дорогу.
Виготовлення полотна
Кожна господарка на своєму городі сіяла коноплю (прядиво). По мірі його дозрівання виривали коноплю з коренем і в’язали у снопи. Снопи ставили до купи для дозрівання. Обмолочували насіння, яке йшло на посів на наступний рік. Потім снопи мочили у річці чи копанці до пізньої осені. Витягали з води і просушували, на спеціальних дерев’яних ламутках і терницях ламали стебла, витіпували кострицю, виминали кострицю ногами, щоб залишилися самі волокна. На великому гребені малою гребінкою розчісували волокно і формували в мички, з яких потім на прядках і веретенах пряли нитки. З ниток на ткацьких верстатах ткали полотно. Ткацькі верстати були саморобні і багато сімей мали свої верстати. Ткали в нашому селі і чоловіки, і жінки. До заміжжя кожна повинна була напрясти і виготовити собі полотна на посог (придане) і пошити скатертини, простині, рядна, рушники, сорочки. Цінувалися дівчата і хлопці не стільки за зовнішню красу, як за працелюбство і поштивість.
Посуд, страви.
В кожній хаті крім груби з плитою була піч, нею обігрівали оселю, а також на ній варили та пекли всі страви, на печі взимку грілися старі та гралася малеча. Топили в печах дровами та гноєм, в грубах соломою, очеретом, хмизом, бадиллям польових та городніх рослин.
Посуд був майже весь глиняний – макітра, горшки, миски, глечики для молока, ринки для олії, ковбушки для зберігання олії та гасу. Ложки та ополоники були дерев’яні. Вилками раніш не користувались, вони з’явились у нашому селі у післявоєнні роки. Відра біли дерев’яні, пізніше - бляшані оцинковані. В поле воду возили в гарбузах, дерев’яних барильцях і барилах(Примітка редактора – ще й досі є таке порівнювальне висловлювання – наїв барило кажуть про того, у кого великий живіт, порівнюючи з тим стародавнім посудом для води). Для зберігання сала та солонини робили дубові бодні. Також робили дубові діжки і діжу для тіста та шаплики для купання та випарювання білизни.
Страви варили частіше в печах в глиняних горшках. Варили борщі з капустою, кроповою, щавлем, з буряком.
Варили супи, затірку, куліш та каші, зокрема гарбузові. Селянські жінки вміли готувати дуже багато простих і смачних та корисних страв. Серед них: мучний кисіль (піспа), кваша, путря, мамалига.
Піспа. У воду, де вариться терен, повільно вливати рідке тісто, розбавлене, як на млинці, і безперервно помішувати, щоб не пригоріло.
Путрю варили з пшеничної крупи добавляючи висхоженого рідкого тіста та дріжджів. Путрю варили весною, коли організм людини збіднів на вітаміни. Їли холодною, добавляючи лід.
В нашому селі люди ходили в одязі зшитому переважно з домотканого полотна і виробів із вовни. З домотканого полотна шили одяг, постільну білизну, скатертини, рушники. З вовни шили свити, куцини, гейші, робили валянки і повстяні килими.
На свято люди завжди вдягали сорочки вишиті червоними та чорними нитками. Свої оселі прикрашали вишитими скатертинами, вишитими рушниками прикрашали образи, хто був заможніший, вишиті рушники у тих можна було побачити і на вікнах і над дверима.
Рушники вишивали для краси у домі, для щастя у ньому, просто так, для душі. Вишивали також наволочки для подушок, простирадла. Одна бабуся говорила, що узори вишиті на рушниках, то символи. Наприклад: людська фігурка – знак берегині, богині хатнього вогнища, ромб з крапкою по середині – засіяні ниви и так далі. В селі було таке повір’я, якщо вишитий рушник висить над вікном, над дверима, на покутті – то це обереги від всього злого, що може зайти в дім.
Використовували рушники так: на знак згоди на шлюб дівчина подавали рушники старостам, у нього загортали немовля. З рушниками проводжали в дорогу рідних та близьких в дорогу.
Виготовлення полотна
Кожна господарка на своєму городі сіяла коноплю (прядиво). По мірі його дозрівання виривали коноплю з коренем і в’язали у снопи. Снопи ставили до купи для дозрівання. Обмолочували насіння, яке йшло на посів на наступний рік. Потім снопи мочили у річці чи копанці до пізньої осені. Витягали з води і просушували, на спеціальних дерев’яних ламутках і терницях ламали стебла, витіпували кострицю, виминали кострицю ногами, щоб залишилися самі волокна. На великому гребені малою гребінкою розчісували волокно і формували в мички, з яких потім на прядках і веретенах пряли нитки. З ниток на ткацьких верстатах ткали полотно. Ткацькі верстати були саморобні і багато сімей мали свої верстати. Ткали в нашому селі і чоловіки, і жінки. До заміжжя кожна повинна була напрясти і виготовити собі полотна на посог (придане) і пошити скатертини, простині, рядна, рушники, сорочки. Цінувалися дівчата і хлопці не стільки за зовнішню красу, як за працелюбство і поштивість.
Посуд, страви.
В кожній хаті крім груби з плитою була піч, нею обігрівали оселю, а також на ній варили та пекли всі страви, на печі взимку грілися старі та гралася малеча. Топили в печах дровами та гноєм, в грубах соломою, очеретом, хмизом, бадиллям польових та городніх рослин.
Посуд був майже весь глиняний – макітра, горшки, миски, глечики для молока, ринки для олії, ковбушки для зберігання олії та гасу. Ложки та ополоники були дерев’яні. Вилками раніш не користувались, вони з’явились у нашому селі у післявоєнні роки. Відра біли дерев’яні, пізніше - бляшані оцинковані. В поле воду возили в гарбузах, дерев’яних барильцях і барилах(Примітка редактора – ще й досі є таке порівнювальне висловлювання – наїв барило кажуть про того, у кого великий живіт, порівнюючи з тим стародавнім посудом для води). Для зберігання сала та солонини робили дубові бодні. Також робили дубові діжки і діжу для тіста та шаплики для купання та випарювання білизни.
Страви варили частіше в печах в глиняних горшках. Варили борщі з капустою, кроповою, щавлем, з буряком.
Варили супи, затірку, куліш та каші, зокрема гарбузові. Селянські жінки вміли готувати дуже багато простих і смачних та корисних страв. Серед них: мучний кисіль (піспа), кваша, путря, мамалига.
Піспа. У воду, де вариться терен, повільно вливати рідке тісто, розбавлене, як на млинці, і безперервно помішувати, щоб не пригоріло.
Путрю варили з пшеничної крупи добавляючи висхоженого рідкого тіста та дріжджів. Путрю варили весною, коли організм людини збіднів на вітаміни. Їли холодною, добавляючи лід.
(статья была впервые опубликована 19.02.2012)
Немає коментарів:
Дописати коментар