вівторок, 30 січня 2018 р.

Історія однієї єврейської родини під час 2СВ

На днях (27 січня) був Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Мені згадалась одна історія з життя односельця Тарабаонова Левка Ягоровича, яку мені нещодавно розповідала Віра Андріївна Аннусова, мій вчитель. Мені дуже закортіло написати статтю про це на своїй сторінці, тут. 

Справка: З 1 листопада 2005 року резолюцією ООН було встановлено дату міжнародної згадки про Голокост. Саме в цей день Радянська Армія в 1945 році визволяла найбільший концтабір смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, в якому було знищено від 1,5 до 2,2 млн людей. В резолюції ген.асамблеї ООН йдеться зокрема про таке: "Голокост призвів до винещення однієї третини євреїв і незлічених жерв серд інших національних меншин, буде завжди нести застереження всім народам про небезпеку яку таять в собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженність. (за матеріалами Вікіпедії) 

Нижче сама історія, яку записала Віра Андріївна.


Було це в 42-му. Левка Єгоровича, як людину мудру і освічену односельці вмовили згодитися бути старостою. Порядність, знання мов ( він  знав німецьку і французьку мови) дозволяли Левку Єгоровичу вирішувати не прості питання. Він подбав проте, щоб якомога менше молоді з Злодіївки було визначено в Германію. Потурбувався про те, щоб  в німецькій комендатурі виділили кошти і будівельні матеріали для обладнання житла для розкуркулених, які повернулись під час війни додому. Все вирішувалось не так то просто і тому, щоб якось заспокоїтися була потреба походити по степу. Йшов він в сторону хутора Бересток і біля криниці, яку пізніше стали називати Антоновою, бо за нею доглядав Антон Хомич Півторяк, він побачив жінку з дитиною. Підійшов поцікавитися що з нею. Жінка, побачивши на руці пов’язку, а за плечима рушницю, попросила:
-         Не мучте нас. Убийте мене і сина тут, і присипте землею з цієї кручі.
-         Та ти що, молодице, за кого ти мене приймаєш? Що з  тобою? Чого не йдеш до людей?
-         Я єврейка. Ми групкою тікали з Луганська. Там на нас німці влаштували облаву.
-         Вставай та підемо в село.
-         Я не можу підставляти вас і вашу сім’ю. А ще я зовсім обезсилена і в мене немає сили йти.
-         Та ти молодице не переживай. Я зараз вернуся додому, візьму возика і перевезу тебе й дитя до мене додому. А те, що ти єврейка нікому не кажи. Вірменка-міняльщиця ти.
Під вечір Раю, так звали жінку, і її синочка  Левко Єгорович разом з дружиною Оксаною перевезли додому. Відпоїли, відгодували. Спочатку вони відсиджувалися на печі, а потім стали виходити на вулицю. Тітка Оксана всім пояснила, що в них квартирує вірменка-міняльщиця з дитиною.
Коли прийшли наші Левка Єгоровича арештували і закинули в комору. Навіть був намір до самосуду над ним. Порядність і тоді була не всім до вподоби. Його звинувачували в допомозі розкуркуленим . Левко Єгорович в коморі, а єврейка в кожусі сидить біля комори. Не могла вона кинути на призволяще свого рятівника. І тут такий випадок... Красноармієць витягує газету, щоб самокрутку скрутити, вона як гляне, а там - портрет її чоловіка. Він і до війни мав вже високий військовий чин. Стала вона солдата просити, щоб офіцеру про неї доповіли. Пішли на зустріч... Зв’язалися з її чоловіком... Доповіли, що його сім’я жива й здорова і в надійних руках. Це і врятувало від в’язниці  Левка Єгоровича. Тьотя Рая, так називали єврейку сусідські діти , бо вона готувала для них всякі смаколики, жила в Злодіївці до кінця 43-го. А тоді за нею приїхали машиною військові і забрали до Москви. Пізніше її чоловіка перевели по службі до Києва. Весь час вони не забували про своїх рятівників, приїздили в гості, присилали подарунки. В 90-х роках їхня сім’я переїхала до Ізраїлю. Вже звідти присилали листи Ганні Леонтіївні, доньці Левка Єгоровича, в листи вкладали долари, а вона їй боялась і ховала. Останній лист прийшов десь в 97-му, де тьотя Рая повідомляла, що їхня сім’я має намір перебратися до Штатів. 

P.S.: Яка б не була влада якій ми підпорядковуємось, нам все одно потрібно залишатись Людьми. 

Некрополь Нижнебараниковки за 2018 год (ред 27.08.18)

Продолжаю вести некролог. Начался 2018 год.

28 января - на 94 году жизни умерла Дреева Павлина Панкратьевна. На следующий день была похоронена на сельском кладбище. Она была самым старым человеком, который проживал в селе, прожила свою долгую жизнь непросто и нелегко, но что мне в ней нравилось она была позитивным человеком, старалась пошутить, приободрится как-то. Ее отца Панкрата Ивановича Дреева прозывали "Малютин" и "Хопана", природа этих кличек разная, но думаю корень в них один. Сохранилась молва, что Панкрат был очень силен, он работал "киросиновозом" в колхозе в свое время, так вот он сам подымал 200 литровые бочки с киросином  (допускаю, что при этом он приговаривал "Х-Опа-на", откуда и кличка). Просматривая метрические книги за 19 век в архивах я часто видел записи одного человека Дреев и Малюта, т.е. Малюта была уличная кличка Дреевых. Самое простое предположение, что и подтверждает ее присутствие у Панкрата, ее инверсное значение, то есть если ты большой тебя кличут малышом, отсюда и Малюта, значит были сильные люди в этом роду, а там кто его знает. Вот такие размышления спровоцировала у меня весть о смерти Павлины Панратьевны. Дела человека, память и воспоминания о нем и о его делах - это одна из основных граней нашей культуры. Помним и скорбим. 

9 февраля - на 76 году жизни умерла Логвиненко Лидия Федоровна. Похоронена на местном кладбище. Последнее время очень сильно болела.

2 мая - безвременно ушел из жизни Бильченко Владимир Викторович. Ему было все лишь 45 - рано его не стало, очень жалко. Последнее время проживал в Луганске.  
 Ось які рядки написала його вчителька Аннусова Віра Андріївна, коли почула про цю сумну звістку: "... Прочитала  болючу звістку про смерть Володі Більченка. Це мій Учень. Був старанним, порядним, добрим і здібним до навчання. Навчаючись вже в ВУЗі він заходив до вчительки (примітка - тобто до В.А.) прозвітувати перед нею відмінними оцінками в заліковій книжці. Володя був дуже вразливим. На екзамені з математики він побілів як стіна, голова комісії дозволила асистенту вивести його зі спортзалу де учні складали іспит. Він ледве піднявся...але дійшовши до дверей став червоніти. Виявляється, він забув яку підстановку треба було зробити у системі рівнянь,а на порозі згадав. У декого з наших педагогів бракувало такту і педагогічної мудрості..своїми словами вони ранили його добру душу. Царство небесне Володі. Рідним сили і мужності перенести біль втрати ."

13 мая - после болезни на 61 году жизни умерла Смажко Павлина Михайловна. Похоронена на следующий день на местном кладбище. ... жизнь и смерть как они близки все-таки, в день похорон был очередной день рождения ее сына, моего одноклассника.. . Соболезную всей душой и сердцем.

5 июня - на 76(77?) году жизни умерла Меженская Антонина Фетисовна. Похоронена на следующий день на кладбище в Нижнебараниковке. 

3 августа - на 86 году жизни умерла Меженская Мария Ивановна, урожденная Мележик, жила в Бараниковке, доживала в доме престарелых в Евсуге, умерла там. Была похоронена в Бараниковке. 

24 августа - на 80-м году жизни умер Козленко Иван Никитович. Был похоронен на следующий день. ... что хочу сказать, как-то я хотел с ним поговорить о том о сем о его доле и жизни но он на контакт не шел, все больше говорила его жена ... знаю что он был как-то награжден орденом за трудовые успехи (он был долгое время комбайнером, был передовиком своего дела) ... характер эпохи "не взболтни лишнего" не дал мне его узнать получше, но то такое ... соболезную близким и родным. 

Пусть земля им будет пухом. Скорбим вместе с самыми близкими людьми.