Как-то уже с несколько месяцев назад попал мне этот материал, но все
мне было недосуг его выложить в блоге. Эту историю рассказывает Вера
Андреевна Аннусова. Итак собственно текст ее рассказа, почти без моих
ремарок.
---------
- Нижньобараниківка, Злодіївка, Комишна - це одне й те саме село, - розповідає пані Віра. - З давніх віків воно називалося Камишинка - по річці Комишній. Там уже поруч - Донщина, а козакам певний час не дозволялося одружуватися на службі. Ну, а природа ж своє бере. І от, упоравшись по службі, із криком "Айда на хутор, дєвок портіть!" кидалися вони в навколішні села гвалтувати дівчат. А в Нижній є плесо, де б'є гвинтова вода. Як людина туди попадає, її крутить хвилини 3 чи 4 - і викидає вже мертвою. Дівчата-покритки кидались в ту воду.
Бабуся розповідала, жив у Комишинці наприкінці XVIII століття такий Василь Губенко. Сів він на коня і проїхав по сусідніх селах: "Чи ж ми не чоловіки?! Дозволили знущатися над своїми сестрами..." Він зібрав загін, який розмістив в Губиному лісі (прим. ред., думаю тогда он еще так не назывался, а как раз сам этот Василий и прославил его своим именем Губин). А з лісу можна було піднятися на гору і бачити, як ідуть і з Деркула, і з Донщини козаки. Після набігу йшли вони напітпитку, розслаблені, і чоловіки їх легко обеззброювали, забирали що потрібно, дубасили - й відпускали з миром. Козачий загін узяв цей ліс в облогу, але заходити туди боялися. Довго вони стояли, поки не знайшовся зрадник. Сказав, що у Василя є в селі дівчина. Козаки її схопили, в центрі села поставили смоляний стовп, дівчині вплели в волосся смоляного налигача - і підпалили. Василь, дізнавшись, не витримав, з'явився сам. Його відразу стратили. Побратими Василя вночі викрали тіло ватажка, поховали, а потім розбрелися хто куди - на шахти, на сахарні. І розказували лірники, що край лісу Губиного дві могили, в одній лежить Василь, в другій - Галя.
Два пагорби там і зараз залишаються. І ви знаєте - коли вітер, то звук такий, ніби хтось голосить. Моя бабуся, як вітер звідти, мене, сусідських дітей водила до Губиного лісу. Зупиниться: "Слухайте, то Галя". А квіточки в цьому лісі - рябчики, конвалії, купина - всі нахилені. "Ви подивіться, - каже, - то вони за атаманом журяться".
(статья была впервые опубликована 03.01.2012)
---------
- Нижньобараниківка, Злодіївка, Комишна - це одне й те саме село, - розповідає пані Віра. - З давніх віків воно називалося Камишинка - по річці Комишній. Там уже поруч - Донщина, а козакам певний час не дозволялося одружуватися на службі. Ну, а природа ж своє бере. І от, упоравшись по службі, із криком "Айда на хутор, дєвок портіть!" кидалися вони в навколішні села гвалтувати дівчат. А в Нижній є плесо, де б'є гвинтова вода. Як людина туди попадає, її крутить хвилини 3 чи 4 - і викидає вже мертвою. Дівчата-покритки кидались в ту воду.
Бабуся розповідала, жив у Комишинці наприкінці XVIII століття такий Василь Губенко. Сів він на коня і проїхав по сусідніх селах: "Чи ж ми не чоловіки?! Дозволили знущатися над своїми сестрами..." Він зібрав загін, який розмістив в Губиному лісі (прим. ред., думаю тогда он еще так не назывался, а как раз сам этот Василий и прославил его своим именем Губин). А з лісу можна було піднятися на гору і бачити, як ідуть і з Деркула, і з Донщини козаки. Після набігу йшли вони напітпитку, розслаблені, і чоловіки їх легко обеззброювали, забирали що потрібно, дубасили - й відпускали з миром. Козачий загін узяв цей ліс в облогу, але заходити туди боялися. Довго вони стояли, поки не знайшовся зрадник. Сказав, що у Василя є в селі дівчина. Козаки її схопили, в центрі села поставили смоляний стовп, дівчині вплели в волосся смоляного налигача - і підпалили. Василь, дізнавшись, не витримав, з'явився сам. Його відразу стратили. Побратими Василя вночі викрали тіло ватажка, поховали, а потім розбрелися хто куди - на шахти, на сахарні. І розказували лірники, що край лісу Губиного дві могили, в одній лежить Василь, в другій - Галя.
Два пагорби там і зараз залишаються. І ви знаєте - коли вітер, то звук такий, ніби хтось голосить. Моя бабуся, як вітер звідти, мене, сусідських дітей водила до Губиного лісу. Зупиниться: "Слухайте, то Галя". А квіточки в цьому лісі - рябчики, конвалії, купина - всі нахилені. "Ви подивіться, - каже, - то вони за атаманом журяться".
(статья была впервые опубликована 03.01.2012)
Немає коментарів:
Дописати коментар