Історія сіл нашого району - стаття з газети

Приведу статтю з "районки" Біловодської, та проведу маленький її аналіз.

Вісті Біловодщини – 9 лютого 2019 року №6 (10345) – «Історія сіл нашого району: Зелеківка, Бараниківка та Нижньобараниківка».

 Село Бараниківка засноване в кінці XVII століття(1) (близько 1690 року). Першим поселенцем його був Баранік, який отримав своє прізвище за розведення баранів, кіз(2). Він заснував хутір який називали Комишним. Дехто називав його Бараників хутір. Так і повелося хто звав Комишний, хто Бараників. Згодом закріпилася друга назва. Поруч було засновано інший хутір, який стали називати Нижній Бараників, так як він стояв нижче по річці Комишній. Ще називали його Злодіївка, але не тому, що жителі його були злодіями, а за те, що поруч у великих ще тоді лісах, водилися розбійники-злодії, які грабували проїзжих чумаків, що їздили на Азов за сіллю. Село Зелеківка від прізвища Зелик, яке ще й зараз зустрічається серед жителів цього села. Тільки записано воно трохи на російський манер.

Бараниківці були свободолюбові люди. Вони не знали кріпосного права, до 1816 року вони звалися малоросійськими селянами. У 1917 році(3) їх призвели в звання кіннозаводських. Жителі займалися скотарством, адже навколо були привільні степи(4), але потім з розвитком землеробства і скороченням пасовищ перейшли до обробітку землі.

Були в селах і свої церкви. У Бараниківці на честь Різдва Пресвятої Богородиці, у Нижньобараниківці на Воздвиження Животворящого Господнього Хреста(5). Церкви обидві були дерев’яні, добре збудовані. У Бараниківці церква, яка була побудована у 1846 році стоїть і досі(???). Вона відремонтована, і в ній проводяться служби.

У січні 1918 року була утворена Біловодська волосна рада селянських депутатів, яка, по суті, була основним органом влади в нашому районі. У ті важкі часи назріла необхідність установити свою владу в селах. У Бараниківці в 1922 році була створена сільська рада, першим головою її став Лука Григорович Воротніков. Трохи пізніше була організована рада і в Нижньобараниківці.

Приміщення шкіл у Бараниківці з червоної цегли будувало земство(6). У Нижньобараниківці школа була в кількох пристосованих приміщеннях, поки в 1967 році не було збудоване гарне двоповерхове приміщення. У Бараниківці нова будівля школи з’явилася у 1982 році.

У грудні 1918 року спалахнуло Біловодське повстання, в якому активну участь брали і наші земляки обох сіл(7). Було забарикадовано виїзд з Бараниківки(8), а прибувши до Біловодська цей загін(9) одразу ж вступив у бій з білокозаками(10). На багатьох фронтах громадянської війни воювали наші земляки.

Після вигнання денікінців на початку 1920 року на Біловодщині відроджувалися та створювалися нові ревкоми, ради селянських депутатів.

У двадцятих роках на території району діяло чимало банд. У той час у Бараниківці зупинився Нестор Іванович Махно. Чимало бараниківців поповнили ряди його армії. У лісі між селами Бараниківка та Нижньобараниківка діяла банда Блохи (Іван Погребняк), в Біловодську банда Каменюки(11).

Бандою Блохи був убитий голова Нижньобараниківської сільської ради Савченко Олексій Омелянович(12).

У 1928 році на Біловодщині почали організовуватися перші комуни та сільськогосподарські артілі. У Бараниківці перша комуна «Комінтерн» була організована влітку 1928 року. У степу кілометрів за шість, найбіднішим селянам виділили землю, де вони й організували свою артіль. У цей час в селі організовується товариство зі спільного обробітку землі(ТСОЗ) під назвою «Відродження». Створив його комітет незаможників, а очолив Тихін Андріянович Шамін. Ніхто з членів цього товариства не мав коней, тому обробляти землю було нічим. Тоді вони звернулися в повітовий комітет, який передав їм у користування трактор «Фордзон», молотарку, а також виділив 500 карбованців. Авторитет ТСОЗа зростав, він виконав план, заготовив зерно на посів, і з часом у селі почали організовуватися нові такі товариства. У 1929 році всі товариства об’єдналися в одну комуну під назвою «Квітка першої п’ятирічки». Восени цього ж року організувалося ще чотири артілі, які згодом мали назви «Червоний промінь», імені Чкалова, імені Куйбишева, та імені Савченка.

У Нижньобараниківці були організовані колгоспи «Степ України», «Перекоп»(13), «Комунар» та «Промінь Жовтня». Цікаво, що назва колгоспу «Промінь Жовтня», який був повністю на лівому березі річки Комишної перейшов і на цю частину села. На всіх топографічних та політико-адміністративних картах довоєнного періоду воно позначається як окреме село Луч Октября.

Зелеківці об’єдналися у дві артілі «Червона нива» та імені Калініна.

Створення колективних сільськогосподарських артілей відбулося не так легко, як можна собі уявити через багато років. Не все селяни погоджувалися вступати в колгоспи. Багато вичікували, і тоді за вказівками згори до них застосували насильницькі міри. Кінний загін міліції з Біловодська багнетами та батогами зганяв селян на збори.

Після цього почалося розкулачення(14) селян. У Бараниківці було розкулачено(14!) 46 господарств, у Нижньобараниківці – 41, у Зелеківці -37.

Колективізація призвела до втрати господаря на землі. Літом та восени 1932 року Україна пережила кілька заготівельних компаній, які відібрали в селян майже все зерно. Розкуркулення та масова колективізація призвела до масового відтоку людей із села. У 1932-1933 роках стався голод. За матеріалами кримінальної справи №47 (2010 рік) у Бараниківці померло близько 300 людей, у Зелеківці близько 100. Дані про померлих у Нижньобараниківці відсутні, але в тому селі теж померло не менше ніж у сусідніх селах.

У 1929 році в Бараниківці створюється машинно-прокатна станція, яка виконувала в колгоспах трудомісткі роботи. У 1931 році вона реорганізовується в машинно-тракторну станцію (МТС), директором якої став Сидір Тихонович Фомін. Були організовані ремонтні та тракторні бригади, була і жіноча тракторна бригада.

У 1931-1934 роках було проведена радіофікація наших сіл.

Передвоєнні роки були затьмарені репресіями 1937-1938 років. Причиною для арешту часто слугували доноси, анонімки, критика влади чи керівництва. Були і шкідники колгоспів і агітатори проти Радянської влади. 

У липні 1942 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в нашу область. 13 липня вони захопили Біловодськ, 14 вступили в Бараниківку та сусідні села. За шість місяців окупації фашисти ростріляли в Біловодському районі 63 мирних жителя. На каторжні роботи до Німеччини було відправлено 1508 наших співвітчизників. У Біловодську, Лимарівці та Зелеківці були утворені табори для війсковополонених.

Жителі організували групу опору на чолі з Г.А.Шаміним та О.П.Гашенком. Яка переросла в Бараниківський партизанський загін, який тісно співпрацював з таким же партизанським загоном Василя Гавриловича Жаринова, колишнього директора Новоспасівського кінного заводу №87. Їх роботою керував секретар Луганського підпільного обкому партії С.Є.Стеценко, який мав явки в селі Гармашівка.

Визволення нашого району тісно повязане з блискуче розробленою й успішно здійсненою Кантемирівською операцією, проведеною в грудні 1942 року. Важливу роль у ній відіграв 17-й танковий корпус під командуванням генерал-майора, а надалі маршала бронетанкових військ П.П.Полубоярова.

Командуючий Південно-Західним фронтом – лейтенант М.Ф.Ватутін наказав бійцям танкового корпусу здійснити рейд у тилу ворога на Микільське – Морозівку – Стрільцівку – Бараниківку і захопити Волошине.

22 грудня в Зелеківку, Бараниківку та Нижньобараниківку вступили танкісти 67-ї бригади під командуванням М.І.Голяса. До них приєдналися бійці Біловодської партизанської групи на чолі с Жариновим.

Чимало наших земляків полягло на полях війни. Про хоробрість наших воїнів говорять їхні нагороди. Героєм Радянського Союзу став Петро Оксентійович Юрченко, орденом Слави III ступеня нагороджені воїни з Бараниківки Микола Іванович Меженський, Петро Олексійович Мирошниченко, Іван Андрійович Ступченко. Багато солдатів було нагороджене медалями.

Зруйноване війною та ворожою окупацією сільське господарство відроджувалося вкрай повільно. Поступово в післявоєнних селах зростали виробництво та продаж сільськогосподарської продукції. Села заліковували рани війни. Колгоспники самовідданою працею зміцнювали свої господарства. Багато селян нагороджені різними державними нагородами.

Ордена Леніна удостоєні голови колгоспу «Квітка першої пятирічка» Микола Матвійович Волченко, механізатор з Нижньобараниківки Іван Микитович Козленко, орденами Трудового Червоного прапора колгоспники з Бараниківки Варвара Дмитрівна Лисенко, Валентина Михайлівна Кукуянцева, Іван Кузьмич Макаренко (двічі), орденами нагороджені механізатори с Зелеківки Григорій Єгорович Попілнуха, Іван Федорович Карабут, Володимир Тихонович Стрига, Іван Єгорович Руденко.

У період з 1958 по 1991 рік в Бараниківці виходила своя газета, яка називалася «Колгоспна газета». За весь час тиражем по 500 екземплярів було випущено 1025 номерів.

У селі жили і працювали автор кількох книг, колишній директор школи Іван Микитович Овчаренко, художник, картини якого є окрасою багатьох осель села – Іван Антонович Дреєв.

У 1992 році утворилися перші фермерські господарства «Незалежність», «Полонина». Зараз у цих селах їх більше десятка.

Протягом останніх десятиліть у наших селах сталися великі зміни. Можна по різному їх оцінювати. Але основним багатством наших населених пунктів є люди, які своєю працею примножують їх славу, і тому села живуть і розвиваються.(15)

Федір ГОРБАНЬОВ, член Національної спілки краєзнавців.

   

Наведу деякі посилання в статті, з тезами приведеними там, де я не згоден.

1 – сторіччя 

2 – байка((

3 – 1817 рік

4 – скотарство було на другому місці після землеробства, а не навпаки – ми ж не предки кочівників

5 – чому саме тут не згадати і про церкву Зелеківки

6 – до революції, порушена хронологія

7 – а стаття чомусь про три села

8 – виїзд куди? – саме з Бараниківки на Біловодськ!

9 – який цей?? – люди з барикад чи що?

10 – немов читаю підручник з часів СРСР – козаки армії Краснова там була

11 – база «банди» Каменюки була зовсім не в Біловодську, а в ПетроПавловці що ближче до Станично-Луганська, лише декілька разів вона нападала на Біловодських «червоних»

12 – а це зовсім несинітниця! «банда» Блохи з її ватажком була знищена червоними влітку 1921 року а Савченка вбили в часи колективізації, тобто в кінці 1920-х на початку 1930-х. Маніпуляція? Чи просто незнання? Навіщо приписувати чужі гріхи Блосі?

13 - Червоний Перекоп

14 – розкуркулення

15 – Багато чого хотілось би тут, під цими висновками «високопарними» написати, але що його писати – хто розуміє той і так все зрозуміє. По статті загалом – є і є, з її змістом і стилем, але завідомі неточності просто буває виводять із рівноваги.

Сподіваюсь, що читачі моїх дописів будуть освідченішими чим були вчора – не претендую на роль Вчителя, але точність в формулюваннях повинна бути у порядного автора. Наприклад, Фашистом потрібно називати Італійців, а німці були Нацистами! У нас же якщо німці то вони обовязково фашисти. Ні. Це не так. В дрібницях Чорт ховається!

Щодо заснування сіл наших. Скільки вже можна тиражувати байки народні про те що був такий собі «Козопас» Бараник і в його честь назвали село. Адже, є призвіща козаків Острогозьского полку часів заснування міста Острогожськ і серед них є Баранніки. Наші землі заселяли саме острогожці після 1720-х років, а отже в честь засновника козака і назвали, як і Зеликів хутір від призвіща Зелик. Під час подавлення Петром повстання Кіндрата Булавіна тут були поселення, по річкам Камишна, Деркул, Євсуг, Айдар – це були на той час землі донських козаків, і поселення(стани, станиці) у них часто називались по назвам річок. От і на місті Бараниківки був стан Комишенський, на місті Біловодська – Деркул(чи Старий Деркул, або Стросілля) по аналогії. За підтримку Булавіна, поселення по Айдару, Деркулю та мабуть по Камишні були спалені. Як вам хід моїх думок, логічний? Аналізувати потрібно інформацію, а не приводити чутки, міфи, або ту ж інформацію але написану 100 років назад. Так яких людей ми з вами є нащадки, дончаків, яких знищили, чи слобожан острогожців які заселили ці землі на згарищах та пустощах старих станів? З якого часу вести лік заснування цих населенних пунктів? Автор цей момент випускає з уваги.

Що значить фраза «бараниківці були свободолюбиві люди? Вони не знали кріпосного права до …» Питання. Питань багато.

Ось що написано про Бараниківку в книзі за 1898 рік.

 Приведу тут текст в оригінальному вигляді.

23.— С л, Б а р а н н и н о в к а .

Поселеніе.— Занятіе, одежда и языкъ.

Баранниковка находится въ восточной части Старобѣльскаго уѣзда, въ 68 вер. отъ г. Старобѣльсга и в ъ 1 8 -ти отъел. Бѣловодска; на югъ отъ Баранниковки, въ 7 вер. находится сл. Нижнебаранниковка, извѣстная въ народѣ подъ именемъ „Злодиевки“, а на сѣверъ, въ 2-хъ вер., сл. Зеликовка. Баранниковка расположена на берегахъ небольшой рѣчки Камышной, протекающей черезъ слободу съ сѣвера на югъ двумя протоками. Рѣчка получила свое названіе отъ камышей, которые обильно растутъ но ея берегамъ.

Названіе слободы народъ объясняетъ тѣмъ, что первый поселенецъ прозывался „Баранникомъ“; а отъ прозвища перваго поселенца и яръ, около котораго „Баранникъ“ жилъ и пасъ овецъ и др. скотъ, до сихъ поръ зовется „Баранниковымъ“. Въ Баранниковкѣ и въ настоящее время есть нѣсколько домохозяевъ съ фамиліей „Бараныкъ“, принадлежащихъ къ числу коренныхъ жителей слободы. Жители окрестныхъ слободъ и Баранниковцы называютъ Баранниковку иногда „Камышною“, такъ ее называютъ потому, что вся почти занимаемая теперь слободою мѣстность и находящіеся около нея лиманы были покрыты въ старину непроходимыми камышами.

О времени, когда была основана Баранниковка, какъ поселокъ или хуторъ, ничего неизвѣстно; несомнѣнно только, что въ XYII вѣкѣ она уже существовала, какъ незначительный хуторокъ. Это можно видѣть изъ того, что въ половинѣ XVIII вѣка въ Баранникове имѣлась церковь, и церковь та, повидимому, была уже ветхою, такъ какъ въ 1769 г. баранниковцы, по словамъ архіепископа Харьковскаго Филарета (см. его „Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи“, изд. 1857 г., стр. 393, отд. 5), — просили разрѣтенія вновь построить у себя храмъ.

Въ Баранниковкѣ жителей 3300 д. об. п., всѣ баранниковцы малоруссы; есть, правда, нѣсколько семействъ великоруссовъ, но они недавніе поселенцы,— это пришельцы, появившіеся въ Баранниковкѣ уже въ настоящемъ вѣкѣ. До 1816 г. жители сло­

боды Баранниковки именовались малороссійскими крестьянами, а съ 1817 года стали именоваться коннозаводскими и конюшенными, потому что съ этого года они были обязаны для конскихъ заводовъ, находящихся около Бѣловодска, косить и доставлять сѣно, а также и собственной соломы нѣсколько пудовъ съ каждаго домохозяина. Баранниковцы, не знавшіе раньше панщины, не хотѣли отбывать этой повинности и не

повиновались коннозаводскому начальству, почему правительствомъ были въ Баранниковку были присланы войска, которыя и наказали непокорныхъ камышанъ розгами.

Занятіе. Баранниковцы съ давняго времени занимаются преимущественно земледѣліемъ и скотоводствомъ, при этомъ обработку земли прежде производили исключительно на волахъ, а теперь производятъ на волахъ и лошадяхъ. Пахота производится тяжелыми самодѣльными плугами и усовершенствованными,— послѣдніе появились года три— четыре назадъ и скоро, кажется, войдутъ во всеобщее употребленіе. По части сельскаго хозяйства, какъ полезное нововведеніе послѣднихъ лѣтъ, слѣдуетъ отмѣтить кстати и значительное распространеніе въ Баранниковкѣ ручныхъ вѣялокъ и появленіе молотильныхъ конныхъ машинъ. Баранниковцы сѣяли и сѣютъ преимущественно пшеницу и ячмень; посѣвы же проса, ржи, овса, льна и коноили не были и не бываютъ значительны, такъ какъ этотъ хлѣбъ предназначается только для домашняго употребленія, гречихи же бараниковцы вовсе не сѣютъ. Посѣвъ ржи въ послѣдніе годы, впрочемъ, увеличился,— это объясняется тѣмъ, что рожь не подвергается загару: она до наступленія знойныхъ лѣтнихъ дней созрѣваетъ. Всѣ вообще хлѣба до семидесятыхъ годовъ текущаго столѣтія родились въ Баранниковкѣ очень хорошо, потому что восточные вѣтры тогда не были такими жгучими и вредными для произрастанія хлѣбовъ. Избытокъ пшеницы и другихъ хлѣбовъ жители Баранниковки продавали преимущественно въ Бѣловодскъ, издавна извѣстный ссыпкою хлѣба; нѣкоторые же домохозяева до построенія Воронежско-Ростовской ж. д. иногда отправляли свой хлѣбъ для продажи въ Таганрогъ и Ростовъ, а оттуда привозили торговцамъ сл. Бѣловодска и для себя соль, рыбу, деревянное масло, разные фрукты и проч. Немало тогда было въ Баранниковкѣ и такйхъ домохозяевъ, которые въ свободное отъ полевыхъ работъ время охотно нанимались отвозить пшеницу изъ Бѣловодска въ Таганрогъ и Ростовъ и ѣздили также за рыбою и дегтемъ на Волгу (въ Царицынъ).

Скотоводство въ Баранниковкѣ въ послѣдніе годы пришло въ упадокъ; это зависѣло преимущественно отъ неурожаевъ хлѣба и травъ, отъ падежей скота, а также и отъ недостатка земли для попаса. Въ настоящее время уже много въ слободѣ такйхъ домохозяевъ, у которыхъ не только воловъ, но и коровенки на дворѣ нѣтъ, чего двадцать— тридцать лѣтъ назадъ совсѣмъ не было: тогда почти каждый домохозяинъ имѣлъ скотъ и для себя, и для продажи. Нѣкоторые изъ баранниковцевъ, влѣдствіе неу­

рожаевъ и упадка скотоводства, стали ежегодно весною и лѣтомъ отправляться на заработки въ Донскую и Кубанскую области; тамъ они нанимаются исключительно на полевыя работы или поденно, или на извѣстный срокъ. Исключительно ремеслами никто изъ жителей слободы не занимается; если же и бываютъ нѣкоторые заняты изготовленіемъ простой обуви, одежды или плотничествомъ, то и эти работы производятся большею частію въ свободное отъ полевыхъ работъ время. Огороды и сады баранниковцы имѣютъ для потребностей только своей семьи. Торговля мануфактурнымъ товаромъ, бакалейнымъ и винная находится въ рукахъ поселившихся въ слободѣ великоруссовъ.

Одежда баранниковцевъ въ послѣдніе десять— пятнадцать лѣтъ замѣтно измѣнилась. Мужчины, напримѣръ, не носятъ уже широкихъ малороссійскихъ шароваръ; бешметъ замѣняется пид-жакомъ. Женщины вовсе перестали носить очипокъ, a вмѣсто суконнаго „байбарака“ (длинный халатъ), который прежде въ праздничные дни надѣвали женщины и дѣвицы, теперь носятъ мѣщанское пальто. Корсетъ и юпка (корсетъ съ рукавами) за- мѣняется кофтою. Красные сапоги уже рѣдко встрѣчаются. Головная повязка дѣвицъ, на подобіе чалмы, перестала быть обычною даже для невѣстъ.

Малороссійская рѣчь баранниковцевъ имѣетъ весьма замѣтные слѣды великорусскаго вліянія,— въ этомъ сказалось вліяніе казаковъ, у которыхъ баранниковцы ежегодно бываютъ на заработкахъ, а также солдатчины и особенно школы, существующей въ Баранниковкѣ съ 1845 года и съ того времени знакомящей молодыя поколѣнія съ литературною русскою рѣчью; приэтомъ и чтеніе народомъ книгъ не могло, конечно, пройти безслѣдно.

С. И, Костиковъ.

----

Про Нижньобараниківку я якось приводив матеріал з цього джерела раніше (https://zlodeevka.blogspot.com/2016/04/19.html)

Що сказати - такі газетні статті потрібні - це точно, вони хоч якось привертають увагу до історії, але потрібно бути точніше у формулюванні своїх думок та історичної хронології та намагатись не допускати помилок. Дякую. Якщо я не правий, то всі претензії приймаю, готовий до дискусії. Пишіть.

dreyev@ukr.net