Нижнянський Кобзар Кичиряка.

Зачатки кобзарства сягають глибокої давнини, і прототипами кобзарів вважають співців княжої доби. «Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе,— писав Гнат Хоткевич.— Прямий їх попередник — се віщий Боян, соловій старого времені». Протягом століть кобзарство зазнавало змін, удосконалювалося, осучаснювалося, породжувало нові жанри. Але головним і об’єднуючим фактором кобзарства завжди був музичний символ України — кобза.

Кобзарі і лірники — українські народні співці й музики — з давніх-давен були носіями української самосвідомості, творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум, релігійних піснеспівів, а також казок і переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі. Своєю творчістю кобзарі утверджували дух українського народу. Вони зберігали й передавали наступним поколінням у найбільш доступній формі пісень-оповідань найважливіші знання про минуле.

 Незрячі співці утворювали братства або гурти, в яких існували майстри й учні. Там упродовж двох років опановували кобзарську майстерність. Незрячі кобзарі зазвичай були не жебраками, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя. Історично виокремилися три типи кобзарів. Співці першого типу виконували думи та пісні, не вносячи

у виконання творчого елементу. Другий тип — найпоширеніший — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносили у виконуваний твір якісь зміни, залежно від свого таланту, умов і часу виконання твору. До третього типу належали кобзарі — творці власних пісенних творів.

(Уривок взято з http://subject.com.ua/textbook/art/10klas/39.html)

Кобзарі Слобожанщини відрізнялися від кобзарів інших регіонів в першу чергу в манері виконання та грання на своїх бандурах. Слобожанські кобзарі тримали інструменти паралельно до тіла і обидві руки могли легко грати як і на приструнках так і на басах. Слобожанські кобзарі називали цей спосіб Зіньківською наукою і говорили про як про якусь глибоку мудрість.

Інструменти які вживали Слобожанські кобзарі мало відрізнлися від старосвітських бандур кобзарів інших районів, але завдяки спосіб тримання бандури, технічні можливости виконавців були значніші. Це теж вплинуло на інструментальний супровід. Коли в Полтавських кобзарів було достатньо заграти одного чи два акорди в супроводі до думи, слобожанські кобзарі грали цілі віртуозні пасажі кі продовжувалися в інструментальних переграх та вступах до творів.

Слобожанські кобзарі одинокі які грали суто інстументальні продукції на бандурі, чого не можна було замітити в творчістю інших регіонів. Ці інструментальні твори, переважно танки, споріднені з скрипковим репертуаром народних виконавців Слобожанського регіону.

На базі аналізу джерел виявилося що в характерний репертуар слобожанських кобзарів увіходили думи “Про бідну вдову”, “Про сестру та брата” та “Про Олексія Поповича”. До певної ступені побутували думи “Про азовських братів” та “Плач невільника”.

Найхарактерніші з псальмів та кантів які виконували слобожанські кобзарі були: “Про Лазаря”, “Про Олексія”, “Ісусе прелубезний”, “Про правду”, “Гора Афона”, “Скорбна мати”, “Блудний син”. Популярною була сковородинська псальма “Пісня про правду”. Помічається на Слобожанщині популярність сковородинської псальми “Всякому городу” та пісня-псальма “Про смерть козака”.

У репертуарі слобожанських кобзарів до 1902 рідко зустрічалися пісні з відкритим патріотичним змістом. У думах також спостерігається перевага до творів моралістичного змісту, й поступове відходження від дум з суто козацькими сюжетами, коли на Полтавщині такої тенденції не було помітно.

Зважаючи на іконографічні джерела можна стверджувати що кобзарі Слобожанщини могли грати стоячи. Стоячий спосіб гри не спостерігається в чернігівських та полтавських кобзарів.

 

(по матеріалам Вікіпедії)

Якось, вивчаючи матеріал однієї метричної книги (далі - МК) з нашої (Хрестовоздвиженьської) церкви я натрапив на один факт.

5 грудня 1866 року в нашому селі помер при загадкових обставинах кобзар, як написано в МК швидкоплинно. Сам він був зі слободи Святодмитрівки Старобільского повіту. Звали його Кичиряка Прокоп Андрійович, вік 45 років, тобто 1821 року народження.

 

Ось коротка справка про цю слободу.

Південніше слободи Олексіївка, десь в 6-7 верстах неї, по обом берегам річки Ковсуга, під обривистою крейдяною горою, яку називаю Кіцай-горою, розташувалась слобода Свято-Дмитрівка (Капітанівка) з населенням біля 4½ тисяч чоловік, школою, лавками та 4 ярмарками. Слобода була заснована біля 1640 року вихідцями з Дону; в 1766 році тут був побудований колишнім власником слободи князем Трубецьким перших храм в пам'ять святого Дмитра, митрополита Ростовського (відкіля і пішла назва слободи); цей храм знаходився в кількох сажнях від теперішнього, освяченого в 1864 році; після освячення першого храму слобода була передана князем до казенного відомства. Недалеко від слободи в вершині, як його називають «Страшного» яру була величезна печера, яка була притулком для зграї злодіїв, вхід в яку, як кажуть місцеві селяни, існував ще за 5 років до «чорного року».  (З книги Всі шляхи розходяться з Харкова).

Далі до МК приложили довідку.

 

Відцифровка того, що написано в довідці.

« от 7 декабря 1866 года. М.В.Д. Исправляющего ?(неразб-о) пристава 2 стана номер 36216. Господину приходскому Священнику Слободы Ниже-Бараниковки.

Скоропостижно приставшего крестьянина Слободы Святодмитриевки Прокофия Андреева Кичиряку (он кобзар) от удушья, в доме крестьянина Слободы Ниже-Бараниковки Игната Шевченка; жившего от роду повидимому 45 лет; имею честь покорнейше просить Ваше Преподобие тело предать земле по христианскому обряду. И.Д. пристава 2 стана, Ошура.

Похоронен 8 декабря на приходьком кладбище в Ниже-Бараниковке.»

Смерть була не натуральна і лише ось така довідка зробила своє діло. Чоловік був похований у нас на кладовищі, як християнин.

Де ж це сталось? На той час у нас було два Гната Шевченка (Гнат Охрімович та Гнат Володимирович, 1828 та 1829 років народження), і у якого точно Гната сталась ця «пригода» сказати на 100 відсотків неможливо. Призвіще Кичиряка притягує своїм якимось наче і чимось знайомим проте і невідомим. Щось на кшталт слова Кичиряк або значення його в мережі знайти не судилось. Раз цей кобзар Кичиряка помер у нас – він був не тільки Свято-Дмитрівським а й став нижнянським. Хай буде так. Згадаймо чоловіка, який славив Україну в ті далекі від нас часи.  

Ось і все що можливо сказати про такий собі факт – смерть кобзаря у нашій слободі в грудні 1866 року. Все інше можливо лише додумати.

Дати звісно подані в статті за старим стилем.