Цим фото розпочинаю рубрику "Архів Сильовича".
Як на мій погляд, зроблено воно в "степукраїні". Видно як зараз, як вони зустрілися одним літнім днем з Петром Сильовичем, та він спитався її сфотографувати. Вона мабуть вже верталась назад, повісив сумку на забор, так і не змогла розправити вморені плечі. Хтось мабуть проходив мимо, що й відволікло її погляд в момент зйомки. Саме це я бачу дивлячись на цю фотографію. Хтось може побачить щось ще.
Багато хто ще може згадати Півторяк Поліну Сергіївну, як поштарку, як розносила важкі на той час сумки з поштою. Люди тоді ще писали листи на папері (яка дикість!), та "виписували" газети з журналами.
Я більше пам'ятаю з дитинства, як поштарку тьотку Марфу Очкало. Після неї вже їх змінилось чимало. Та проте й Поліну Сергіївну я ще добре пам'ятаю, жила вона в центрі, павпроти гаража. Йдучи з школи (в школу я йшов мимо заправки, тому й не проходив її двору) через "магазін" я часто її бачив як вона сиділа на лавочці біля свого двору.
Як на мій погляд, зроблено воно в "степукраїні". Видно як зараз, як вони зустрілися одним літнім днем з Петром Сильовичем, та він спитався її сфотографувати. Вона мабуть вже верталась назад, повісив сумку на забор, так і не змогла розправити вморені плечі. Хтось мабуть проходив мимо, що й відволікло її погляд в момент зйомки. Саме це я бачу дивлячись на цю фотографію. Хтось може побачить щось ще.
Багато хто ще може згадати Півторяк Поліну Сергіївну, як поштарку, як розносила важкі на той час сумки з поштою. Люди тоді ще писали листи на папері (яка дикість!), та "виписували" газети з журналами.
Я більше пам'ятаю з дитинства, як поштарку тьотку Марфу Очкало. Після неї вже їх змінилось чимало. Та проте й Поліну Сергіївну я ще добре пам'ятаю, жила вона в центрі, павпроти гаража. Йдучи з школи (в школу я йшов мимо заправки, тому й не проходив її двору) через "магазін" я часто її бачив як вона сиділа на лавочці біля свого двору.
Немає коментарів:
Дописати коментар