Останнім часом я зовсім небагато приділяю свого вільного часу історії села, дописам тут на цьому ресурсі, якось так склалось життя. Уривками, як руки доходять я все ж продовжую займатись своїм улюбленим ділом. Матеріалу вдосталь, залишилось його обробити, та потихеньку тут розміщати.
Цим маленьким вступним словом хочу започаткувати нову рубрику, вона буде підрубрикою "Люди села". Колись, ще до війни, як ото кажуть, в моїй голові з'явилась ідея заїхати в гості та особисто познайомитися до Дреєва Петра Сильовича, який жив в Луганську. Я знайшов його телефон, зателефонував йому і колись спитав у нього, я знаю вас як чоловіка який багато фотографував свого часу, а це в наших краях ще довго залишалось рідкістю. Адже навіть з мого дитинства залишилось не так і багато фотографій. Так, відповів мені дядько Петро, вірніше дідусь вже, але я його про себе називав дядько, займався, десь були в мене плівки-негативи, пошукаю. Пішов у підвал, де вони зберігались і знайшов їх там. Час і обставини зробили своє з плівками, якось за рік чи два до цього підвал був затоплений проривом труб і основна масса плівок постраждала від цього. Я взявся за справу і що зміг, то реанімував та відсканував їх. Потім війна, одне, друге, третє ... і я не часто повертався до них. Та все ж якась робота та велась, когось мені допомагав Батько розпізнати, когось я вже й сам знав. Вже давно не має на цьому світі ні Петра Сильовича, ні багатьох з тих, кого він знімав теж. Отож настав час. Цей цикл фото назву так: Люди Села - архів Сильовича - номер № - та якісь буду смислово називати.
Трохи пізніше я додам в статтю фото і самого Сильовича. Почнемо і як кажуть рукописи не горять, а я перефразую архіви не горять, особливо якщо їх вчасно перевести в "цифру".
Цим маленьким вступним словом хочу започаткувати нову рубрику, вона буде підрубрикою "Люди села". Колись, ще до війни, як ото кажуть, в моїй голові з'явилась ідея заїхати в гості та особисто познайомитися до Дреєва Петра Сильовича, який жив в Луганську. Я знайшов його телефон, зателефонував йому і колись спитав у нього, я знаю вас як чоловіка який багато фотографував свого часу, а це в наших краях ще довго залишалось рідкістю. Адже навіть з мого дитинства залишилось не так і багато фотографій. Так, відповів мені дядько Петро, вірніше дідусь вже, але я його про себе називав дядько, займався, десь були в мене плівки-негативи, пошукаю. Пішов у підвал, де вони зберігались і знайшов їх там. Час і обставини зробили своє з плівками, якось за рік чи два до цього підвал був затоплений проривом труб і основна масса плівок постраждала від цього. Я взявся за справу і що зміг, то реанімував та відсканував їх. Потім війна, одне, друге, третє ... і я не часто повертався до них. Та все ж якась робота та велась, когось мені допомагав Батько розпізнати, когось я вже й сам знав. Вже давно не має на цьому світі ні Петра Сильовича, ні багатьох з тих, кого він знімав теж. Отож настав час. Цей цикл фото назву так: Люди Села - архів Сильовича - номер № - та якісь буду смислово називати.
Трохи пізніше я додам в статтю фото і самого Сильовича. Почнемо і як кажуть рукописи не горять, а я перефразую архіви не горять, особливо якщо їх вчасно перевести в "цифру".
З повагою ваш нижнянский злодіївець!
Немає коментарів:
Дописати коментар