179 річниця свята Храм у Нижньобараниківці

 З чим вас, шановні НИЖНЯНИ, і Вітаю! Мира та злагоди, здоров'я та щастя бажаю вам і вашим родинам!!! Зі святом!!! А наступного року буде невеличкий, та ювілей!

Архів Сильовича - Смажко Вера Михайлівна

 Давно нічого не писав на своєму блозі. Якийсь коментарій в соц-мережах навіяв мені дати обіцянку виставити на цьому тижні - такі фотографії Вери Михайлівни Смажко, яких вона може й не бачила. А там хто його зна, може все вона й бачила. Автор фотографій Дреєв Петро Сильович, датування починаючи з 1960-х до першої половини 1970-х, точно не скажу. Решту та подробиці може розкрити сам головний герой цих фото, звісно при бажанні. Пишіть, буду радий будь-якій подробиці цих фото. 

Вона була моєю першою вчителькою в школі, хочу сказати Дякую та низько вклонитися за її важку працю, при зустрічі завжди якось не вистачає сил сказати це дивлячись в її ясні та великі очі.

З Смажком Петром Савустяновичем

З двоюрідним братом Іваном 

З матір'ю Мотрею Олексіївною та дружиною Дреєва Петра Сильовича

Батько та Мати - Шевченко Михайло Данилович та Зелик Мотря Олексійовна

Нижньобараниківка на Вікіпедії

Колись давно, коли я започаткував свої дописи ось в такому форматі, а саме блога. Один з факторів, який мене мотивував це зробити, так це те що даних про наше село в мережі було мало, й вони були, як на мене, не зовсім вірні. Один з таких ресурсів була Вікіпедія. На прикінці минулого року я трохи виправив дані на українській Вікіпедії та трохи доповнив іх. Ось посилання.

 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0

Якщо ж перейти на російськомовну, там все залишилось в стані, як було. Можливо порівняти.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0

Охотники на привале

 Сегодня размещаю эпизод из жизни одного из немногих видов досуга моих односельчан. Охота - ей занимались малая доля мужчин села, каждый приходил к этому хобби разными путями, кто искал приключений, кто компанию, кто острых ощущений, кто выгоду, кто еще что. 

Фото на днях мне предоставила дочь одного из его фигурантов - Юлия Викторовна, частично распознав его.

В распознании также принимали участие Дреев Петр Владимирович и его дочь Людмила.

Выражаю всем вам благодарность за материал и за помощь в его обработке. 

Некрополь Нижнебараниковки - 2021 год (ред. от 07.11.21)

 Наступил очередной год. Тик-так, тик-так отбивает мгновение за мгновением нашей жизни наши внутренние часы. Увы, завели наш заводной механизм один лишь раз, при рождении. Как и с часами, а то и чаще, с нами людьми случаются разные оказии, которые ломают нас и мы уходим преждевременно. Мы влияем на судьбы других людей, они оказывают влияние на нас. Все течет, все меняется. Уходят люди, сменяются эпохи. Мы в разной степени наблюдаем за всем этим и порой мы лишь статисты.

Этими словами я продолжаю свою самую ненавистную для мене рубрику на моем блоге - "Некрополь".

7 января - на 85-ом году ушел из жизни Дреев Петр Николаевич, последнее время жил у детей, не в селе, был похоронен в Нижнебараниковке.

18 января - по стечению обстоятельств погиб преждевременно Гончаров Евгений Петрович (приблизительно на 55 году жизни). Все его знали как "Женько Мелашчин". Был похоронен в Беловодске на кладбище возле больницы. Буду благодарен, если кто откликнется и подскажет мне его возраст или иные данные о нем.

25 января - после продолжительной болезни на 52-м году жизни умерла Семиренко Валентина Витальевна.

30 января - ушел из жизни после болезни Заика Федор Ильич. Ему было 65 лет. Был похоронен в городе Южноукраинск, где прожил всю свою сознательную жизнь.

19 мая - от последствий ковида ушел из жизни Авруцкий Владимир Михайлович, ему было 74. Жил всю жизнь в Сумах, там и будет похоронен. Кто-то может сказать, что он не нижнянин, я же скажу нижнянин, он брал в жены нашу односельчанку Лукьянцеву Надежду Тимофеевну, мою тетю, которую я так никогда и не узнал, она умерла чуть раньше чем я родился, в тот же год. У них родилась в свое время дочь, которая выросла в прекрасного Человека. Грущу и скорблю вместе со всей его семьей.

10 сентября - умер Смажко Владимир Иванович, ему было 68 лет. Был похоронен на местном кладбище. В последние годы моего отца, они сдружились. Каждый болел своими болячками, но Владимир Иванович оставался мобильным, а отец уже был лишь дома .. и знаю не понаслышке, батя был рад каждому его визиту. Лишь за это я низко кланяюсь ему, что был отрадой отцу, в эти воистину самые трудные его годы. Земля вам пухом!.. Он был неразговорчив, со мной по крайней мере, воспитал троих детей, одного так сложилось похоронил, из детства помню его как шофером с "гаража". Также в голове слышен его специфический заразный смех... Держитесь, родня ... это испытание дано в большей степени лишь вам ... все остальные лишь погрустят (а кто и грустить не будет) короткое время и вернуться к своим проблемам, как бы цинично это не звучало, но походу это так.

11 октября - от последствий COVID-а на 80-м году жизни умер Профатилов Иван Никифорович. Был похоронен на местном кладбище. 

02 ноября (дата увы неточная) - от последствий COVID-а умерла Окшина Лидия Иосифовна, ей было 78 лет. Была похоронена на местном кладбище.

Выражаю искренние соболезнования близким этих людей.

-----

Если вы видите неточность в написании фамилий, дат выше - не судите строго, просто поправьте меня, буду благодарен. 

С уважением Александр 

dreyev@ukr.net

Мій Рід в голод 1932\33 років.

 

Пройшли поминальні дні про голодомор, а люди як згинули, так і не має їх. Згинули душі ні за цапа.

Ось хто загинув з мого найближчого роду.

Дреєв Федір Лук'янович	21	(1911-1932)
Дреєва(Зелик) Ганна Микитівна	49	(1883-1933)
Мележик Яків(1) Григорович	7	(1925-1932)
Мележик Яків(2) Григорович		(1933-1933)
Лук'янцев Микола Леонтійович	11	(1921-1933)
Лук'янцев Іван Леонтійович	9	(1923-1933)
Лук'янцева Марія Леонтійовна	6	(1926-1933)
Лук'янцев Василь Леонтійович	3	(1929-1933)
Шевченко Лаврін	67	(1866-1933)
Шевченко Архип Лаврентійович	39	(1897-1933)
Шевченко Яків Архипович	12	(1921-1933)
Шевченко Євдокія Архиповна		(?-1933)

 

Майже про всіх мені розповідала моя бабушка Орина, Мележик Орина Григорівна. В неї самої загинули два її братика, Яші, як вона казала. Взагалі вона згадувала, що їх сім’ю загалом врятувала корова, спочатку всіх корів в колгоспи позабирали, а потім якось вони корову забрали з колгоспу, як саме, історія не розповідала.

Бабушка Орина розповідала про Федора, який був вже женихом як помер, мати його одягла в його речі весільні, саме кращі, а якась баба з возу з мертвими взяла деякі речі собі зі словами, що вони йому вже не знадобляться. Невдовзі Ганна Микитівна і сама померла. Мій дідусь жив на бригаді, домівка була пуста і порожня, весь був в ранах, гнив заживо, якимось дивом вижив в ту лиху годину.

Про Лук’янцевих бабуся моя нічого не знала, точніш імен не знала, знала що багато їх вимерло у Насті Лук’янцевої, це матір мого другого діда Тіми, якимось дивом два роки назад я взнав їх імена в Біловодську, в огризках вцілілих архівних записах, дякуючи добрим людям їх імена стали відомі. Я не впевнений що це повний їх список. Дідусь, не розповідав про ці події зовсім. Якщо й казав щось, то казав що сам вижив завдячуючи «йожику», який його врятував навесні 33-го, а «всі» загинули. Як виявилось, це був не їжак, а так називали пророщену кукурудзу. Якось вони, мої майбутні діди: Тимоха на два роки молодший та Володя побились. Бились не на життя, а на смерть, і дід Володя програв той бій – та доля посміхаючись звела їх дітей докупки, оженила і ось їх пращур пише ці строчки тут. Важкі були часи.

Бабушка Орина часто згадувала про смерть Архипа, свого дядька. Він якось влаштувався на конзавод в Деркул, забрав старого батька та родину, та згодом втратив там роботу і повернулись в село назад. Згодом батько помер, а Архип в надії все ходив на конзавод, хоч на якийсь заробіток. Так одного разу він зайшов до них, Лампія – це мати моєї бабушки Орини, його сестра дала йому в дорогу пляшку молока і пішов він. Так і замерз на дойшовши туди, стояв довго, до весни, а в його сумці за плечима лежала розмерзла пляшка з молоком. Згодом померли в нього дочка з сином, а дружина пішла до своєї родини і там якось пережила голод.

Всі сім’ї були один на один з цією бідою, ніхто не об’єднувався, всі покірно гинули.

Достеменно це був геноцид відносно нас українців, як не крути, хоч очі мені коліть. Я народився в українському селі, на межі з ростовщиною, а не з Китаєм, це була внутрішній кордон. Проте російські села навкруги голоду не знали в ті роки, наш люд ходив туди вимінювати останнє зі свої речей на буряки чи картоплю, чи ще щось їстівне. В степах були вершники в розї’здах, які були перешкодою немов на кордоні. Люди гинули в дорозі чи туди, чи назад, від безсилля. Чи цих фактів замало знати, щоб зрозуміти картину взагалі.

Та дивлячись на сьогодення нічому вже не дивуюсь. Як же легко нами маніпулювати.

Пам’ятаю всіх вас, мої Рідні. Я Вас не забув…

Люди села - пикник на обочине

 Мне неизвестна точная датировка этой фотографии. Предположительно 1970-е. Что был за повод и точное место "пикника" неизвестно тоже. Фото из семейного архива Дреева Владимира Николаевича. В распознании помогал Дреев Федор Владимирович.

Здесь примечательны старики - это номер 3 - "хамлівський дід", 4 - "сопіл" и 6 - "дід омелько", так их прозывали по уличному.

Так же можно отметить, что выпивают люди "культурно" из графина, наливает "Микола Івльович", а его брат Сергей, кроме того, что играет в карты, припас еще бутыль "горючей воды", точно они выставлялись, может внук родился, история умалчивает. Все они были "степьукраинцами".