27 вересня 2019 року - 177 річниця відкриття в нашому селі Нижньобараниківці Кресто-Воздвиженської церкви. Як просто кажуть в народі - Храм.
Вже давно не існує самої будівлі Церкви, та память про це свято все ще живе.
Вітаю всіх для кого цей день є важливий!
У кого є можливість, то вони їдуть в село і святкують, та з кожним роком таких людей все меньше, як на мій суб'єктивний погляд. Зазвичай люди, які приїжджають, йдуть до своєї рідні, живої, чи вже ні. Цей день з часом трансформувався і став таким собі днем Села.
Отже, резюмую своє коротку статтю. Давайте пам'ятати про цей день, де б ми не були. Це саме Наше аутентичне маленьке, чи велике свято, іншого немає. Віруючі ми чи ні, не важливо - це той день який об'єднує нас, злодіївців. Адже зараз так багато того, що нас роз'єднує. Давайте цінувати це і не втрачати!
Зі Святом! Будьте Здорові!
З повагою, Олександр!
P.S.: Пару слів хочу додати ... якось повертаючись з дому був час у мене в Біловодську, я зайшов до мого товариша по душі та історичним розвідкам, хоч він і ровесник моїх батьків та у нас багато спільного, до дядька Федора. В короткій розмові він згадав своє відчуття від Храму, який був саме цього року. Хочу доповнити мою коротку статтю саме цією людською історією, сподіваюсь він за це на мене зла тримати не буде ;)...
Поїхали вони в село з думкою навідати своїх рідних та знайомих, мертвих та живих та й просто вклонитися рідній землі, погода була прохолодною в той день. В центрі села було організовано святкові урочисті заходи і більша частина людей до яких хотіли заїхати пішли саме туди. Несподівано один степукраїнець, сусід по вулиці місця де колись пройшло дитинство покликав до себе, та зважаючи на те що у нього було багато вже гостей не наважились вони зайти до нього та й пожалкували про це потім. Поїхали в центр на концерт, а одягнені легенько були, та й закацубли там, стукаючи зубами та й поїхали назад в Біловодськ ... отакий ось спогад.
ЗГАДАЛОСЯ.
