Історія однієї єврейської родини під час 2СВ

На днях (27 січня) був Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Мені згадалась одна історія з життя односельця Тарабаонова Левка Ягоровича, яку мені нещодавно розповідала Віра Андріївна Аннусова, мій вчитель. Мені дуже закортіло написати статтю про це на своїй сторінці, тут. 

Справка: З 1 листопада 2005 року резолюцією ООН було встановлено дату міжнародної згадки про Голокост. Саме в цей день Радянська Армія в 1945 році визволяла найбільший концтабір смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, в якому було знищено від 1,5 до 2,2 млн людей. В резолюції ген.асамблеї ООН йдеться зокрема про таке: "Голокост призвів до винещення однієї третини євреїв і незлічених жерв серд інших національних меншин, буде завжди нести застереження всім народам про небезпеку яку таять в собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженність. (за матеріалами Вікіпедії) 

Нижче сама історія, яку записала Віра Андріївна.

Було це в 42-му. Левка Єгоровича, як людину мудру і освічену односельці вмовили згодитися бути старостою. Порядність, знання мов ( він  знав німецьку і французьку мови) дозволяли Левку Єгоровичу вирішувати не прості питання. Він подбав проте, щоб якомога менше молоді з Злодіївки було визначено в Германію. Потурбувався про те, щоб  в німецькій комендатурі виділили кошти і будівельні матеріали для обладнання житла для розкуркулених, які повернулись під час війни додому. Все вирішувалось не так то просто і тому, щоб якось заспокоїтися була потреба походити по степу. Йшов він в сторону хутора Бересток і біля криниці, яку пізніше стали називати Антоновою, бо за нею доглядав Антон Хомич Півторяк, він побачив жінку з дитиною. Підійшов поцікавитися що з нею. Жінка, побачивши на руці пов’язку, а за плечима рушницю, попросила:

-         Не мучте нас. Убийте мене і сина тут, і присипте землею з цієї кручі.

-         Та ти що, молодице, за кого ти мене приймаєш? Що з  тобою? Чого не йдеш до людей?

-         Я єврейка. Ми групкою тікали з Луганська. Там на нас німці влаштували облаву.

-         Вставай та підемо в село.

-         Я не можу підставляти вас і вашу сім’ю. А ще я зовсім обезсилена і в мене немає сили йти.

-         Та ти молодице не переживай. Я зараз вернуся додому, візьму возика і перевезу тебе й дитя до мене додому. А те, що ти єврейка нікому не кажи. Вірменка-міняльщиця ти.

Під вечір Раю, так звали жінку, і її синочка  Левко Єгорович разом з дружиною Оксаною перевезли додому. Відпоїли, відгодували. Спочатку вони відсиджувалися на печі, а потім стали виходити на вулицю. Тітка Оксана всім пояснила, що в них квартирує вірменка-міняльщиця з дитиною.

Коли прийшли наші Левка Єгоровича арештували і закинули в комору. Навіть був намір до самосуду над ним. Порядність і тоді була не всім до вподоби. Його звинувачували в допомозі розкуркуленим . Левко Єгорович в коморі, а єврейка в кожусі сидить біля комори. Не могла вона кинути на призволяще свого рятівника. І тут такий випадок... Красноармієць витягує газету, щоб самокрутку скрутити, вона як гляне, а там - портрет її чоловіка. Він і до війни мав вже високий військовий чин. Стала вона солдата просити, щоб офіцеру про неї доповіли. Пішли на зустріч... Зв’язалися з її чоловіком... Доповіли, що його сім’я жива й здорова і в надійних руках. Це і врятувало від в’язниці  Левка Єгоровича. Тьотя Рая, так називали єврейку сусідські діти , бо вона готувала для них всякі смаколики, жила в Злодіївці до кінця 43-го. А тоді за нею приїхали машиною військові і забрали до Москви. Пізніше її чоловіка перевели по службі до Києва. Весь час вони не забували про своїх рятівників, приїздили в гості, присилали подарунки. В 90-х роках їхня сім’я переїхала до Ізраїлю. Вже звідти присилали листи Ганні Леонтіївні, доньці Левка Єгоровича, в листи вкладали долари, а вона їй боялась і ховала. Останній лист прийшов десь в 97-му, де тьотя Рая повідомляла, що їхня сім’я має намір перебратися до Штатів. 

P.S.: Яка б не була влада якій ми підпорядковуємось, нам все одно потрібно залишатись Людьми. 

Некрополь Нижнебараниковки за 2018 год (ред 27.08.18)

Продолжаю вести некролог. Начался 2018 год.

28 января - на 94 году жизни умерла Дреева Павлина Панкратьевна. На следующий день была похоронена на сельском кладбище. Она была самым старым человеком, который проживал в селе, прожила свою долгую жизнь непросто и нелегко, но что мне в ней нравилось она была позитивным человеком, старалась пошутить, приободрится как-то. Ее отца Панкрата Ивановича Дреева прозывали "Малютин" и "Хопана", природа этих кличек разная, но думаю корень в них один. Сохранилась молва, что Панкрат был очень силен, он работал "киросиновозом" в колхозе в свое время, так вот он сам подымал 200 литровые бочки с киросином  (допускаю, что при этом он приговаривал "Х-Опа-на", откуда и кличка). Просматривая метрические книги за 19 век в архивах я часто видел записи одного человека Дреев и Малюта, т.е. Малюта была уличная кличка Дреевых. Самое простое предположение, что и подтверждает ее присутствие у Панкрата, ее инверсное значение, то есть если ты большой тебя кличут малышом, отсюда и Малюта, значит были сильные люди в этом роду, а там кто его знает. Вот такие размышления спровоцировала у меня весть о смерти Павлины Панратьевны. Дела человека, память и воспоминания о нем и о его делах - это одна из основных граней нашей культуры. Помним и скорбим. 

9 февраля - на 76 году жизни умерла Логвиненко Лидия Федоровна. Похоронена на местном кладбище. Последнее время очень сильно болела.

2 мая - безвременно ушел из жизни Бильченко Владимир Викторович. Ему было все лишь 45 - рано его не стало, очень жалко. Последнее время проживал в Луганске.  
 Ось які рядки написала його вчителька Аннусова Віра Андріївна, коли почула про цю сумну звістку: "... Прочитала  болючу звістку про смерть Володі Більченка. Це мій Учень. Був старанним, порядним, добрим і здібним до навчання. Навчаючись вже в ВУЗі він заходив до вчительки (примітка - тобто до В.А.) прозвітувати перед нею відмінними оцінками в заліковій книжці. Володя був дуже вразливим. На екзамені з математики він побілів як стіна, голова комісії дозволила асистенту вивести його зі спортзалу де учні складали іспит. Він ледве піднявся...але дійшовши до дверей став червоніти. Виявляється, він забув яку підстановку треба було зробити у системі рівнянь,а на порозі згадав. У декого з наших педагогів бракувало такту і педагогічної мудрості..своїми словами вони ранили його добру душу. Царство небесне Володі. Рідним сили і мужності перенести біль втрати ."

13 мая - после болезни на 61 году жизни умерла Смажко Павлина Михайловна. Похоронена на следующий день на местном кладбище. ... жизнь и смерть как они близки все-таки, в день похорон был очередной день рождения ее сына, моего одноклассника.. . Соболезную всей душой и сердцем.

5 июня - на 76(77?) году жизни умерла Меженская Антонина Фетисовна. Похоронена на следующий день на кладбище в Нижнебараниковке. 

3 августа - на 86 году жизни умерла Меженская Мария Ивановна, урожденная Мележик, жила в Бараниковке, доживала в доме престарелых в Евсуге, умерла там. Была похоронена в Бараниковке. 

24 августа - на 80-м году жизни умер Козленко Иван Никитович. Был похоронен на следующий день. ... что хочу сказать, как-то я хотел с ним поговорить о том о сем о его доле и жизни но он на контакт не шел, все больше говорила его жена ... знаю что он был как-то награжден орденом за трудовые успехи (он был долгое время комбайнером, был передовиком своего дела) ... характер эпохи "не взболтни лишнего" не дал мне его узнать получше, но то такое ... соболезную близким и родным. 

Пусть земля им будет пухом. Скорбим вместе с самыми близкими людьми.

Вибори - 2017 в Злодіївці

Вчора, 29.10.2017 року, в селі пройшли місцеві вибори. Вони проводились як крок з нагоди децентралізації влади на місцях.
Як і в інших 200 обєднанних теріторіальних громадах в нашій - Біловодській - вони відбулись вперше. Вибирали 4506 депутатів міських, селищних, сільских рад та 201 міського, селищного, сільского голову
Обєднанні територіальні громади були створені в рамках децентралізації в усіх областях України в березні 2016 року. 

На Луганщині вибори проходили Красноріченській, Біловодській, Привільскій та Нижньодуванській об’єднаних територіальних громадах. Вибирали депутатів Біловодської селищної ради та селищного голови Біловодської селищної ОТГ.

Ось що сказав про це Сергій Філь (державний службовечь в Луганській ОДА) на фейсбуці:
"Вибори показали, що мешканці Луганщини повністю підтримують ініціативу Президента з об’єднання громад
Вчора пройшли вибори у чотирьох об’єднаних громадах Луганщини: Привільській, Красноріченській, Нижньодуванській та Біловодській. Перше, що порадувало: доволі висока явка. Лише у Красноріченській громаді вона була значно меншою за половину — 34,7%. А у Привільській ОТГ на дільниці прийшли 67,5% виборців. Це підтверджує, що мешканці нашої області, як ніколи, потребують змін.
Дуже показово, що на Луганщині підтримали кандидатів від пропрезидентської партії. Це стосується і Красноріченської, і Нижньодуванської, і Привільської об’єднаних громад. Децентралізація — ініціатива Петра Порошенка, якій він завжди надавав і надає повну підтримку. Тому і кандидати від його партії йшли на вибори з відповідними гаслами. І люди це оцінили.
Я впевнений, що децентралізація — це нові можливості для кожного населеного пункту. Вони отримають значно більші бюджети і повноваження ними розпоряджатися. А все інше — справа їхнього бажання та активності. А з цим жодних проблем немає."

Нижнебараниковка глазами мастеров кисти

2014 год. Лето. Было "жарко" на востоке Украины, очень. Село Нижнебараниковка наполнилось людьми - беженцами. Преимущественно луганчане и его пригорода искали спокойного места, уставшие от обстрелов и войны. На тихих и пустых улицах села вновь зазвучали детские голоса, жизнь оживилась, забурлила. Никто не знал как долго продлится "заваруха", все уезжали буквально налегке, на неделю ну максимум месяц, пока все приутихнет. Но "заваруха" идет до сих пор и не видно ей конца, одно лишь, что нет таких боев и такого количества смертей как было тогда. 
Вот совсем недавно в сети наткнулся на картину, которая называлась "Сад в Нижнебараниковке". Связался с автором, им

 оказался художник из Луганска - Данил Шурыкин.

 В то неспокойное лето, судьба занесла его к нам в село. Он не сидел сложа руки и вот что у него получилось. Он любезно предоставил мне возможность разместить свои работы написанные в селе у меня на блоге.

Также в то время там были написаны работы художницей Екатериной Савиной. 

 Она тоже из Луганска, они представлены ниже. Первый пейзаж знаком даже мне - "трактор Панаса" не частому совсем гостю села. Оригинал этой картины находится в селе, у хозяина трактора.

 
География написания работы - район "проминя" и район дороги из "центра" в "комунар". 
Спасибо за ваше Творчество.

Эхо войны - помощь семье

Писал тут недавно я статью о сборе денег на исследовательскую работу ... какой там. Вот что нашел сегодня - и это заслуживает внимания, действительно.

https://lpl.com.ua/ua/needersato/profile/377

«Наш, у минулому радісний дім, де ще вчора лунав дитячий сміх, став потопати у сльозах та плачеві…» 
«Люблячий батько та коханий чоловік. А ще, гарний господар. Завжди і у всьому підтримував і допомагав. Якщо щось і траплялося, то Вячеслав завжди знаходив вихід», - перше, що згадує про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, дільничного інспектора прикордонної служби Вячеслава Кузнецова його дружина Оксана.
Майбутнє подружжя познайомилось одне з одним у клубі. Жінка згадує, що тоді їй було 13 років і рідний брат вперше взяв її із собою на танці. Там вона і побачила Вячеслава. «Він був старшим за мене на чотири роки. Це була любов із першого погляду. З того моменту ми завжди були разом», - говорить дружина загиблого.
Через п’ять років В’ячеслав і Оксана сповнили свої бажання і одружилися та почали облаштовувати спільний побут.
Молода родина жила у будинку, разом з батьками В’ячеслава. «Славко був дуже відповідальним і чудовим хазяєм. Все у будинку було зроблено ним власноруч: меблі у дитячій, душова, підлоги, плитка, дитячий майданчик. Не було такого, щоб Славко не зміг би зробити. Також він був дуже дбайливим і люблячим батьком. Виховував нашого сина Олексія як справжнього чоловіка, а доньку Дар’ю як справжню принцесу, завжди виконував всі її забаганки. Дуже часто дарував дітям неочікувані подарунки. Бувало, прийде з роботи, а з собою принесе чи-то дитячу машинку для Олексія чи то ляльку для Дар’ї. Частенько із ними грався, а з сином ще любив ходити на футбол. Це в них обох була така пристрасть», - ділиться спогадами дружина загиблого.
З початком першої хвилі мобілізації Вячеслав отримав повістку. Чоловік вже тоді здогадувався, у що може перерости хитка ситуація на Сході та не на мить не засумнівався у своєму виборі: захищати країну. Вячеслав Кузнецов загинув на Луганщині, під час бойового чергування. Машина, у якій знаходився чоловік підірвалась на фугасі. «Того ж дня я дізналась цю страшну новину. Мені зателефонував командир відділення, у якому проходив службу Славко і сказав, що чоловіка більше немає. Прийшовши додому я не могла стримати сліз. Мій син, Олексій, теж відчув горе. Він намагався зателефонувати батькові, але тато не брав слухавку…Наш, у минулому радісний дім, де ще вчора лунав дитячий сміх, став потопати у сльозах та плачеві», - говорить дружина загиблого.
Зараз родина загиблого в АТО Вячеслава Кузнецова: дружина Оксана, 16-річний син Олексій та 7-річна донька Дар’я дуже боляче переживають втрату коханого чоловіка і батька. Держава допомогла їм, виділивши компенсацію та житло, що потребує ремонту.
Дар’я ходить до школи і захоплюється всім, що пов’язано із творчістю. Дівчинка любить малювати та ліпити з пластиліну і глини. Олексій завершує навчання у школі і готується до вступу у ВНЗ. Він хоче пов’язати своє життя з інформаційними технологіями. Це вимагає додаткових супутніх фінансових витрат, на підготовку, а Дар’я швидко росте, тож у нагоді буде новий сезонний одяг і взуття. Давайте допоможемо дітям загиблого в АТО Вячеслава Кузнецова на шляху до дорослого життя, на який далі вони ступатимуть, на жаль, вже без батька. 
КУЗНЕЦОВА ОКСАНА ІВАНІВНА 4188373027475695 (Райффайзен банк «Аваль») 
ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Краудфандинг по Злодеевски - итоги (ред.03.05.18)

Вот что пишет об этом "страшном" термине Википедия.

Краудфандинг — народно-общественное финансирование (от сочетания английских слов сrowd funding: сrowd — «толпа», funding — «финансирование») — коллективное сотрудничество людей (доноров, вкладчиков, пожертвующих), которые добровольно объединяют свои деньги или другие ресурсы вместе, как правило через Интернет, чтобы поддержать усилия других людей (владельцев, создателей стартап компании, проекта) или организаций (реципиентов).
Сбор средств может служить различным целям — помощи пострадавшим от стихийных бедствий, поддержке со стороны болельщиков, поддержке политических кампаний, финансированию стартап-компаний и стартап-проектов, малого предпринимательства и частного бизнеса, созданию свободного программного обеспечения и игр, получению прибыли от совместных инвестиций и многому другому.
Изначально владельцем, создателем стартапа должна быть заявлена цель, определена необходимая денежная сумма, составлена калькуляция всех расходов, и поощрений для поддержавших проект стартапа, а информация по ходу сбора средств должна быть открыта для всех.
Как правило за свой вклад, пожертвование, за некоторые определённые его суммы доноры могут выбрать одно из нескольких поощрений, в виде определённого товара, коллекционного атрибута, устной или письменной благодарности, личное видео обращение, онлайн-видео связь или личная встреча с владельцем стартапа, или что то другое.
Так же в большинстве случаев доноры стартапов получают эксклюзивный, VIP-доступ к товарам, атрибута и всему прочему что связано со стартапом, например выпуском книги.
Как пример: доноры собравшие определённую сумму денег на производство определённой книги получают её намного раньше остальных, даже быстрее заказавших её в онлайн магазинах по предзаказу, и тем более раньше покупающих её на прилавках книжных магазинов.

Цель моего Краудфандинга - это сбор средств на историчесские, краеведческие, генеологические исследования в архивах. Пришел тот момент, когда я добрался до них, но не могу их осилить финансово. Кто-то может сказать, что это не та цель, есть задачи для сбора средств поважнее, согласен и не согласен. Ведь кто кроме нас дойдет до истины, простой истины, никто. Вопрос кто я, возникает у каждого человека, но в разном возрасте. Один отмахивается от него, как от назойливой мухи, и находит что-то более важное для занятий в своей повседневности. Другой же живет с ним каждый день и мысль не идет эта из головы - написал как про себя.
Я не прошу много, лишь по возможности, кто сколько может. За каждую гривну буду благодарен, а также обязуюсь отчитываться за нее.

Спасибо за понимание и надеюсь на вашу поддержку.

Подвожу итоги сбора денег на мои исследования. С 11.09.17 по 3.05.18 собранная сумма равна 0.00 грн. В принципе был бы удивлен если бы было иначе. Как проект - краудфандинг по Злодеевски считаю закрытым.

Роковини втрат

Долго думал о названии статьи, но ничего лучше, чем сказать это по украински в голову не пришло.

Прошло три года с тех пор, как в нашем тихом мирном краю погибли люди. Все началось с гибели моих односельчан 30 августа, зверски убитых на своей пасеке не понятно за что, лишь просто за то наверное, что оказались не в том месте и не в то время.
Прошло время, а так ничего понятнее не стало.
Помним о них.
ВИШНЯК Сергей и Татьяна - муж и жена
РЫБАЛКО Елена, о ее муже Алексее до сих пор нет данных, где он, жив ли.
Через несколько дней на место трагедии выехала группа областного телеканала ИРТА, было это 9 сентября, в сопровождении пограничников. Одна из машин группы наехала на взрывное устройство, при этом погибли 3 пограничника:
ЛУКЬЯНЦЕВ Юрий, уроженец нашей соседней Бараниковки
МАКСИМЕНКО Александр, уроженец г. Владимир-Волынск
КУЗНЕЦОВ Вячеслав, уроженец с.Цыркуны Харьковской обл
Спустя еще некоторое время, 31 октября, подорвался тоже на фугасе, пограничник 
ЧЕРЕМИС Руслан, уроженец г.Харьков
Я писал о них ранее, можно посмотреть подробнее перейдя по ссылке:
http://zlodeevka.blogspot.com/search?q=%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8F%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5+%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8

В этом году пограничникам были поставлены памятные знаки в местах, где настигла их смерть. Мне пообещали фотоматериалы с этих мест, как я их получу - размещу в статье. При их открытии присутствовали сослуживцы и товарищи погибших, а также их близкие родственники. Несомненно, утрату такую не понять тем, кто не терял, но все же хочу написать, что соболезную всем родным и близким этих людей, родителям, женам, детям ... Память о них жива, пока живы мы, те, кто знал их.