Футбол в наших краях

После вчерашнего результата нашей сборной с Испанией и стабильно феерично продуктивной игры голкипера новичка Георгия Бущана, прсто грех не вспомнить как любят и любили футбол во все времена в наших краях.

Привожу фотографии футбольной команды 9 класса с Бараниковской школы - учебный год 1964\65гг.. Их мне предоставил Дреев Николай Григорьевич, он же и помог в распознании, за что выражаю ему благодарность. Мы "нижняне" еще с довоенных времен дополняли школу соседнего села как и жители Зеликовки. 1-8 класс там в основном "аборигенные" классы, а два последних старших класса дополнялись самобытными ребятами из соседний сел. Думаю я, "нижняне" там "каши" не портили. Так и на этих фотографиях состав команды был себе такой сборной солянкой из трех сел, Бараниковки, Зеликовки и моей Нижнебараниковки.

Как вы можете заметить распознание прошло не без вопросов - поэтому кто чем может дополнить, буду признателен.  

Немного от себя. Не идет из памяти личный опыт перехода в Бараниковскую среднюю школу, это было как своеобразное посвящение, ритуал такой. Состоял оно в следующем, один из первых уроков физкультуры проходил по следующей схеме - как оказывается традиция эта была заложена очень давно, так как Николай Григорьевич рассказывал о подобном в далекие 60-е, а может это было и раньше, кто знает? Итак, о чем это я, о формате одного из первых уроков физкультуры - это был полноценный футбольный матч - на школьном стадионе, с болельщиками, между командами старших классов, я играл за 10-ый против 11-го, в 60-е это была игра 9-го с 10-ым. Помню как сейчас - мы выиграли 1:0 и радости не было предела. Я особо никогда не был выдающимся футболистом, но в душе любил и люблю эту игру до сих пор, поэтому это врезалось в память. У нас был очень футбольный класс в "нижней" и мы сильно усилили "бараниковцев" где выделялся той же страстью к футболу лишь Коля Рудяшко. Это был сентябрь 1996-го года, увы фотографий с моей игры у меня нет, а жаль. Всем игрокам той игры искренний привет и отдельное спасибо нашему физруку Лободенко Владимиру, есть что вспомнить.

Покрова (редакція від 18.10.2020)

 Покрова, храм у Городищі, день Захисника України, саме ці свята знають в нашім краї. Вітаю вас, всі хто причетний!

Не можу не згадати наших хлопців прикордонників, які віддали свої життя саме виконуючи свій обов'язок восени шість років потому, вони завжди залишаться молодими. Світла вам пам'ять. Дякую.

Лук'янцев Юрій

Максименко Олександр

Кузнєцов В'ячеслав

Черемис Руслан

Редакція від 18.10.2020. Ось невеличке відео-спогад про двох із цих хлопців, взяв його звідси

https://old.dpsu.gov.ua/ua/news/video%20-oleksandr-maksimenko-yuriy-lukyancev-ta-vyacheslav-kuzncov-geroi-nazavzhdi-/

Про Юрія спогад сподобався, є душа в словах побратима й не відчувалось формалізму чи що. 

Школа - Выпуск 1964_4класс

Пришло время немного дополнить рубрику моего блога - Школа. 

Данное фото предоставил мне Дреев Николай Григорьевич (номер 4 на этом фото), одноклассник моей мамы. Такого фото не было у нас в семейном архиве - поэтому оно бесценно для меня. Также он помогал мне в его распознании (лишь где знаки вопроса я поставил там это моя подпись, где я пытался опознать учеников сравнивая их с 1 классом). Выражаю ему безмерное человеческое спасибо и благодарность за данное фото.

Датирую его я их 4 классом, так как именно тогда принимали в пионеры, а на большинстве как раз галстуки и есть - это 1959\1960 учебный год, видно что весна или осень, не более того.

Приму любые корректировки ваши, если где ошибся в распознании или подписи. Буду благодарен за любые отзывы и комментарии - пишите на электронный адрес указанный снизу под фото или оставляйте их прямо тут.

Исправление от 13.10.20: Согласно комментария изменил имя ученика №9

dreyev@ukr.net

Карта 1960 року - Нижньобараниківка

 Знайшла мене ось така карта - це топографічна карта 1960-го року, данні на ній 1942 року. Масштаб 1:100000 - тобто стометрівка вона. Ділюсь нею з вами.

Вона примітна перш за все тим, що в дужках під назвою фігурує "народна" назва нашого села, - Злодіївка, як калька з карти 1870 року (ось посилання - https://zlodeevka.blogspot.com/2016/04/1870.html). Також впадає в око існування "Новоселівки" за річкою, старе русло річки, яке роздвоюється і до села і після. Також є подвоєння назв і в сусідніх селах з боку ростовщини - Вишняківка та Горпинівка, від цих поселень на даний момент майже нічого не лишилось, на жаль.

Дякую за ресурс Горбаньову Федору.

 

178-а річниця храму в Нижньобараниківці

 Привітання всім "нижнянам", де б ви не були!

Фото - один з краєвидів з гори на річку Камишну, ТІК та степ (початок вересня цього року)

Свято "крестовоздвиження" вже давно стало днем нашого села. З тих пір як освятили нашу, колись існуючу, церкву минуло 178 років та засноване воно набагато раніше. Достеменно є факти про наше поселення в 1772 році, заснували ж його думаю ще раніше, та навіть якщо рахувати з 1772 року, то наше село старше церкви на 70 років, тобто 178+70 отримуємо 248 років.

Нашому селу приблизно ДВА з ПОЛОВИНОЮ століття!

Без вагання потрібно прив'язувати час заснування села до заснування та будівлі Деркульского кінного заводу, до якого наше село з населенням та багато інших по Біловодщині і були приписані. Заснували ж кінний завод у 1767 році після двох років від підписання указу Катериною ІІ про його створення в 1765 році. До цього часу може й обробляли невелику частину землі нашої наприклад бараниківці, яка була довгий час слободою нашого хутора, але це лише здогадки та припущення. Чи було ж тут донське поселення за часів повстання Кіндрата Булавина, та чи було воно знищене теж достеменно нічого не відомо, за часів половців тут теж було життя та нам про це відомо ще менше, отже й рахувати свій початок ми можемо з тих часів як козаки острогожського полку та інші посполиті черкаси заселяли наші краї, саме вони пращури наших предків, які започаткували наші роди. 

Вік села поважний! Вітаю! Будьте здорові! З повагою!

Некрополь Нижнебараниковки - 2020 год

 Начал эту грустную рубрику лишь в сентябре ... если кто может и хочет дополнить эту статью информацией пишите на мой e-mail - dreyev@ukr.net

30 августа - рано и неожиданно в 38 лет ушел из жизни хорошо знакомый мне молодой человек - это ДМИТРЕНКО Евгений Викторович. Жил в Луганске, там и был похоронен. Остался у его жены ребенок без отца. Никто не поймет этой трагедии и драмы в той степени как семья Жени. Будьте сильными! Больших вам сердец - пережить это горе.

8 сентября - на 74-м году жизни ушла моя Крестная - ШЕНЦОВА (в девичестве Верескун) Лариса Яковлевна. Нет слов, эмоции есть, а слов нет. Много можно писать, но боль родных это не уймет. Она как могла помогала мне в моих исторических изысканиях, именно в ее классе был краеведческий уголок о истории нашего села. Откуда я некоторое время черпал информацию. Она мне была и Другом и Учителем. Оптимизм и ее ПРО-активность не могли не заряжать. Все детство она была рядом, ведь и жили по соседству то. Очень много разных воспоминаний связаны с ней. Вот сижу и смотрю на шрам на своей правой руке сейчас и вспоминаю как крестная и мама моя сидели за двором, а было лето и жарко так, и мама предложила крестной попить молока из холодильника, та согласилась. Меня же, недотепу, послали за банкой, я неся ее, споткнулся через порог дома и уронив ее разбил, упал на осколок от банки ... так и осталась отметина на всю жизнь о том жарком летнем дне ... так .. вспомнилось. Светлая ей память.

20 сентября - умер на 91 году жизни Слисенко Василий Ильич. Был похоронен на следующий день на местном кладбище. Для меня он останется всегда позитивным таким, добрым дедом, который всегда знал что спросить и что ответить. Курил до последнего он, предпочитал свою собственную махорку, вырощенную на огороде...

20 ноября - умерла на 85 году жизни Слисенко Нина Ивановна. Была похоронена на следующий день на местном кладбище. Пустеет моя "детская" улица. Не долго жена прожила без мужа, хоть и болела до этого долго уже.

8 декабря - умерла (если не ошибаюсь) на 80 году жизни Терещенко Валентина Семеновна, была похоронена на местном кладбище. Родилась и выросла я не знаю где она, но уже в моем школьном возрасте их семья приехала кажется с Луганска к нам в село. Не скажу что их семье было легко и все у них ладилось, но помаленьку они вписались в жизнь села, дополнили собой ее и разнообразили, стали своими.

...

Пока точных дат не знаю, как узнаю напишу позже. 

Умерла Решетникова Лидия Тихоновна, ей было 83. Похоронена на местном кладбище.

Декабрь - на 85 году жизни умерла Ховерко Екатерина Григорьевна, сестра моей бабушки.  

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Искренние соболезнования близким этих людей. 

День «Бабушки» Орини – 102-й

 Все життя ми живемо в площині своїх та чужих умовностей та обставин. Як зустрілися наші батьки, як потоваришували, як з’являємось ми на світ, яке отримуємо ім’я, як виростаємо та становимось на той же шлях долі, який пройшли наші батьки, коли знаходимо собі пару на життя і тут петля часу починає робити новий виток і до нескінченності. Ми переборюючи обставини живемо у вигаданій реальності з її та своїми умовностями. Ми святкуємо якісь свята, ми читаємо чиїсь думки які автор загорнув у слова, ми дивимось телевізор, який щось що-секунди нам говорить про умовності та обставини, ми мандруємо у якісь чомусь важливі для нас чи цікаві чомусь місця. Все вигадка та фікція. Саме цьому ми люди. Ми вигадуємо, створюємо, даємо життя та вбиваємо, знищуємо – все в одному флаконі – ми й газ, ми й вода, ми й тверде тіло, ми й плазма одночасно. Ми добро і зло. Все складно та й одночасно просто.

На кшталт вчорашнього міжнародного дня сала, що навіяв мені ці думки. Можу впевнено сказати що сьогодні міжнародний день саме моєї бабусі. Адже 102 роки тому вона з’явилась на цей світ, та проте було це точно 28 серпня чи десь біля цієї дати важко сказати, адже записували тоді прив’язуючи до якогось церковного свята, так і прив’язали її день народження до «першої пречистої», або «успіння богородиці». Це був 1918 рік, майже нереальні події відбувались тоді, нашою країною котилась війна у всіх її проявах, кожен боровся за свою правду, або що вважав за правду. Кров лилась ріками і це, на відміну від сьогодення, чіпляло кожного хоч би як цього хто хотів чи ні, всім потрібно було визначитись за кого він, за переможених чи переможців, помирати з гордістю чи жити з важким камінням на серці зрадивши своїй совісті, чи творити все що завгодно знайшовши собі для цих дій індульгенцію, чи жити гадаючи яка ото різниця. Те саме і зараз, те саме було і буде колись до поки ми будемо жити на цій планеті допоки ми не вичерпаємо її ресурс та не згинемо, перетворивши її на чергове безжиттєве космічне тіло на кшталт Місяця чи Марсу.

От якби я чи моя бабуся були більш вагомими та впливали значно на наш світ, то цей день міг відзначати весь світ, а так – згадуємо лише ми нащадки(та ось ще ділюсь з вами), та й то не всі як завжди це буває. А не стане нас ніхто і не згадає. Ось ще одна умовність чи обставина.

Днів у рокові давно вже не вистачає на всіх, та проте ми відокремлюємо це наше а це чуже і живемо в цих координатах. Кожна людина – галактика. Завжди якісь обставини спонукають у ній перемогу на якийсь час світла, чи темноти. Люди не риски між дата народження та смерті. Пам’ять про наших предків живе доки живі ми. Сьогодні я згадую про тебе, «бабушка» Орина.

Дреєва(Мележик) Ірина Григорівна (1918-2015)

Докладніше якось я писав про свою бабусю раніше. (https://zlodeevka.blogspot.com/2018/12/blog-post.html)