Мифы и реальность

Доброго времени суток.
Просматривая и анализируя материалы о Булавинском восстании пришла мне в голову одна мысль.
Для начала приведу выкладку событий о восстании подробнее.

В начале 18 века в ходе Северной войны Петр увеличил размер податей в своем царстве. Обычный люд начал убегать на Дон в казачьи земли. Как говорилось тогда «с Дона выдачи нет», именно о беглых из Московии так говорили. Царь издал указ 6 июля 1707 года о сыске беглых и назначает на это дело Юрий Долгорукого. Булавин, был на то время сотником в Бахмуте. Солеварни Бахмута были лакомым куском, на который давно посматривал Петр, и хотел их забрать в казну единолично, что после этого бунта и случилось, а соль по тем временам была на вес золота или пороха. Так вот Долгорукий сыскал около двух тысяч беглых по рекам Верхжнего Дона, меньшая часть ушла ближе к Бахмуту. При поимке беглых с ними не церемонились и проявлялась чрезмерная порой жестокость, показательно устраивались порки плетью, уродовались лица, женщин насиловали, детей вешали за ноги на деревья. Это вызвало ответную реакцию. 9 октября 1707 года отряд Булавина разбил отряд Долгорукого, который насчитывал около полторы сотни солдат, в Шульгинском городке (на реке Айдар). Казачество разделилось, те кто были при власти боясь мести выступили против повстанцев, которых собралось уже в ближайшее время около двух тысяч сабель. Возле Закотного сошлись два войска, лояльных атаману донскому Максимову (за царя и против бунта) и лояльных Булавину. В ходе небольших стычек войско повстанцев разбежалось и было взято в плен около 230 человек, часть из которых казнили или искалечили. Сам же Булавин бежал к Запорожцам и зазимовал там. Весной Булавин снова появился на Дону и собрал уже около 20 тысяч повстанцев и стали на Хопре решая как поступить дальше. Выступившый из Острогожска проправительственный отряд разбил один из отрядов Булавиновцев на реке Битюг. Петр наблюдая все это снимает с войны часть регулярного войска во главе с братом убитого Долгорукого Василием. Это были 2 полка из Москвы, 400 драгун из Воронежа, Ахтырский, Сумской, Изюмский слободские полки полным составом и прочие, итого 32 тысячи человек. Тем временем повстанцы пошли на столицу Дона Черкасск, захватили ее и казнили атамана Максимова и верных ему, самого же Булавина избрали атаманом Войска Донского 9 мая 1708 года.

Войско повстанцев разделилось на три части.

Первое, Азовское возглавил сам Булавин (2000 человек) при неудачном штурме Азова 7 июля был убит изменниками, донскими «домовитыми» казаками.

Второе, Царицынское возглавляли Павлов и Некрасов, в итоге Некрасов после ряда поражений увел часть своих сторонников (2000 человек) на Кубань, которая тогда была под османами, и жили их предки в Турции до 1962 года, когда большая часть вернулась на Кубань в СССР.

Третье, Северское (от Северский Донец), возглавляли его Семен Драный, Никита Голый и С.Беспалый. 8 июня на реке Уразовой (Валуйки) разгромили Сумской слободской казачий полк. Именно эта часть войска Булавина встретилась с Василием Долгоруким и 30 июня, а потом 2 июля под местечком Тор Драный и Беспалый с войском 6,5 тысяч человек терпят поражения и гибнут. Оставшееся войско возглавил Никита Голый. К концу августа у него насчитывалось около 3 тысяч человек. 

27 июля войско Петра вошло в Черкасск, войско Донское присягнуло царю, в 3 августа были казнены 40 зачинщиков восстания.

Далее были разбиты Павлов и Некрасовцы. Осенью продолжали оказывать и сопротивление лишь отряд Голого. Но 4 ноября и его силы иссякли и он был разбит.

Не менее 8 донских станиц (городков) были уничтожены полностью, земли по Северскому Донцу были отобраны у Донского войска, беглых возвратили владельцам, Дон потерял свою независимость и до трети своего населения. Такой общий итог подавления бунта Кондратия Булавина.

Думаю именно об этих событиях говорится в легенде о Губином лесе, которую записала В.А.Аннусова от своей бабушки.

Привожу ее тут. (http://zlodeevka.blogspot.com/2016/04/blog-post_52.html)

- Нижньобараниківка, Злодіївка, Комишна - це одне й те саме село, - розповідає пані Віра. - З давніх віків воно називалося Камишинка - по річці Комишній. Там уже поруч - Донщина, а козакам певний час не дозволялося одружуватися на службі. Ну, а природа ж своє бере. І от, упоравшись по службі, із криком "Айда на хутор, дєвок портіть!" кидалися вони в навколішні села гвалтувати дівчат. А в Нижній є плесо, де б'є гвинтова вода. Як людина туди попадає, її крутить хвилини 3 чи 4 - і викидає вже мертвою. Дівчата-покритки кидались в ту воду.

Бабуся розповідала, жив у Комишинці наприкінці XVIII століття такий Василь Губенко. Сів він на коня і проїхав по сусідніх селах: "Чи ж ми не чоловіки?! Дозволили знущатися над своїми сестрами..." Він зібрав загін, який розмістив в Губиному лісі. А з лісу можна було піднятися на гору і бачити, як ідуть і з Деркула, і з Донщини козаки. Після набігу йшли вони напітпитку, розслаблені, і чоловіки їх легко обеззброювали, забирали що потрібно, дубасили - й відпускали з миром. Козачий загін узяв цей ліс в облогу, але заходити туди боялися. Довго вони стояли, поки не знайшовся зрадник. Сказав, що у Василя є в селі дівчина. Козаки її схопили, в центрі села поставили смоляний стовп, дівчині вплели в волосся смоляного налигача - і підпалили. Василь, дізнавшись, не витримав, з'явився сам. Його відразу стратили. Побратими Василя вночі викрали тіло ватажка, поховали, а потім розбрелися хто куди - на шахти, на сахарні. І розказували лірники, що край лісу Губиного дві могили, в одній лежить Василь, в другій - Галя.
 Два пагорби там і зараз залишаються. І ви знаєте - коли вітер, то звук такий, ніби хтось голосить. Моя бабуся, як вітер звідти, мене, сусідських дітей водила до Губиного лісу. Зупиниться: "Слухайте, то Галя". А квіточки в цьому лісі - рябчики, конвалії, купина - всі нахилені. "Ви подивіться, - каже, - то вони за атаманом журяться".

Все там далеко от реалий. Губа – синоним Грибу, т.е. «Губин лес», это лес где много грибов. По историческим документам в округе не жил никто с такой фамилией. Но можно провести ряд аналогий, который просто лежат на поверхности.

1-было событие, которое совершило проправительственное войско за которое надо было собраться и мстить (аналог Долгорукий Ю. который жестоко собирал и карал беглых),

2-отряд собран и месть состоялась(убийство Долгорукого в Шульгинке),

3-«мстители» были выявлены и окружены в лесу(разбиты все отряды булавиновцев, в том числе Беспалый, однофамильцы или родственники которого живут и поныне в селе могли иносказательно вот так пронести через века, ведь имя Булавина надолго было олицетворения зла, как тогда говорили вора, злодея для власти),

4-предательство и как итог жесткое подавление «мстителей»(само убийство Булавина произошло после предательства).

5-тело предводителя было выкрадено и похоронено в тайном месте, а потом все разошлись кто куда и населенный пункт опустел(опустение донских поселений в нашем крае в том числе и Беловодска).

И как итог чувствуется 6-это «нелюбовь» к военным и в том числе «донским», которые в 1708 году как раз присягнули царю.

Согласитесь ведь похоже-то на правду. Сила сказок легенд и состояла в том, чтобы сохранить информацию в закодированном виде, ту о которой лучше помалкивать, чтобы не было у тебя неприятностей. Просто Эзоповская басня.

Заснування села Нижньобараниківка

Здоровенькі були, всі небайдужі до свого краю. Останнім часом дуже рідко роблю дописи на своїй сторінці. Та роботи по своїм історичним розвідкам я не призупиняв і продовжую вести. В цій коротенькій замітці хочу поділитись з вами інформацією, яка в мене є і зробити невеликий її аналіз.
Як я вважав раніше, на свій розсуд і виходячи з якихось міркуваннь, що наше село, а до революції слобода, а до 1842 року хутір був заснований після війни Російської Імперії в 1730-х роках з Османською Імперією, наслідами якої землі нашої округи стали безпечніші, тобто на ці та навколішні території перестали робити набіги кримські татари. І так я собі вважав що саме це було головним чинником, рушійною силою, яка спонукала посполитих черкас заселяти тутешні території і включно Нижньобараниківку.
Відомо що на той час землі Біловодщини входили до земель Острогожського полку і саме вони заселили наш хутір. Сам Острогожськ знаходився і знаходиться в Вороніжських землях. Тобто черкаси з Київщини, Чернігівщини, Полтавщини спочатку потрапляли туди, а вже трохи розгледівшись хто як вчиняв, хтось залишався, а хто шукав кращої долі далі. І наші першозасновники саме так і робили, вважаю я.
До мене потрапили історичні документи часів другої половини XVIII століття по нашій окрузі, а саме 1763-1799 років, такі як Метричні книги та Ісповідальні Розписи. З 1781 року і до 1799 року є велики масив данних по Різдвяно-Богородицькій церкві слободи Бараниківки, куди зокрема входили хутори Зеликів, Моїсеїнків, Нижебараників. Аналіз цих документів створив картину людей, які саме заснували і заселили наш хутір. Та проте деякі призвіща, як наприклад Карабут, зявляються не 1781 року а з 1783 року, а деякі які були зникли, переселились в інше місце. І саме Карабути спонукали мене пошукати їх в Біловодську в документах які датуються 1763 роком і далі Троїцького Собору. А там я знайшов не лише, кого хотів, а й багато інших "нижнянських" сімей, таких як Задорожні, Шевченко, Дрейі та інші. Це дає привід вважати, що заснування Деркульського кінного заводу в 1767 році, саме це було рушійною силою для заселення нашого хутора. А заселили сімї, які на той час проживали у Біловодську. Про те, що вони не "корінні" біловодчани свідчить той факт, що сімї невеликі в порівнянні наприклад з такими призвіщами як Ткач, Швець, Болтвін та багатьма іншими яких дуже багато в документі. Звідки в Біловодськ приїхали наші першопоселенці - поки що загадка, та те що саме вони з Біловодська заселили масово хутір Нижебараників - це факт. І відбулось це в 1770-х роках.

(карта взята ось звідси - https://www.fondsk.ru/news/2015/08/23/slobozhanschina-boevaja-granica-rossii-iii-v-imperskih-bojah-i-pohodah-34920.html)
Отже, хронологічне визначенния появи нашої малої Батьківщини - вважаю виконаним. Якщо знайдуться документи, які вказують на точну дату заснування буду вдячний долі, а поки що такі результати - і вони не малі.
З повагою PhoenixBennu.