Мифы и реальность

Доброго времени суток.
Просматривая и анализируя материалы о Булавинском восстании пришла мне в голову одна мысль.
Для начала приведу выкладку событий о восстании подробнее.

В начале 18 века в ходе Северной войны Петр увеличил размер податей в своем царстве. Обычный люд начал убегать на Дон в казачьи земли. Как говорилось тогда «с Дона выдачи нет», именно о беглых из Московии так говорили. Царь издал указ 6 июля 1707 года о сыске беглых и назначает на это дело Юрий Долгорукого. Булавин, был на то время сотником в Бахмуте. Солеварни Бахмута были лакомым куском, на который давно посматривал Петр, и хотел их забрать в казну единолично, что после этого бунта и случилось, а соль по тем временам была на вес золота или пороха. Так вот Долгорукий сыскал около двух тысяч беглых по рекам Верхжнего Дона, меньшая часть ушла ближе к Бахмуту. При поимке беглых с ними не церемонились и проявлялась чрезмерная порой жестокость, показательно устраивались порки плетью, уродовались лица, женщин насиловали, детей вешали за ноги на деревья. Это вызвало ответную реакцию. 9 октября 1707 года отряд Булавина разбил отряд Долгорукого, который насчитывал около полторы сотни солдат, в Шульгинском городке (на реке Айдар). Казачество разделилось, те кто были при власти боясь мести выступили против повстанцев, которых собралось уже в ближайшее время около двух тысяч сабель. Возле Закотного сошлись два войска, лояльных атаману донскому Максимову (за царя и против бунта) и лояльных Булавину. В ходе небольших стычек войско повстанцев разбежалось и было взято в плен около 230 человек, часть из которых казнили или искалечили. Сам же Булавин бежал к Запорожцам и зазимовал там. Весной Булавин снова появился на Дону и собрал уже около 20 тысяч повстанцев и стали на Хопре решая как поступить дальше. Выступившый из Острогожска проправительственный отряд разбил один из отрядов Булавиновцев на реке Битюг. Петр наблюдая все это снимает с войны часть регулярного войска во главе с братом убитого Долгорукого Василием. Это были 2 полка из Москвы, 400 драгун из Воронежа, Ахтырский, Сумской, Изюмский слободские полки полным составом и прочие, итого 32 тысячи человек. Тем временем повстанцы пошли на столицу Дона Черкасск, захватили ее и казнили атамана Максимова и верных ему, самого же Булавина избрали атаманом Войска Донского 9 мая 1708 года.

Войско повстанцев разделилось на три части.

Первое, Азовское возглавил сам Булавин (2000 человек) при неудачном штурме Азова 7 июля был убит изменниками, донскими «домовитыми» казаками.

Второе, Царицынское возглавляли Павлов и Некрасов, в итоге Некрасов после ряда поражений увел часть своих сторонников (2000 человек) на Кубань, которая тогда была под османами, и жили их предки в Турции до 1962 года, когда большая часть вернулась на Кубань в СССР.

Третье, Северское (от Северский Донец), возглавляли его Семен Драный, Никита Голый и С.Беспалый. 8 июня на реке Уразовой (Валуйки) разгромили Сумской слободской казачий полк. Именно эта часть войска Булавина встретилась с Василием Долгоруким и 30 июня, а потом 2 июля под местечком Тор Драный и Беспалый с войском 6,5 тысяч человек терпят поражения и гибнут. Оставшееся войско возглавил Никита Голый. К концу августа у него насчитывалось около 3 тысяч человек. 

27 июля войско Петра вошло в Черкасск, войско Донское присягнуло царю, в 3 августа были казнены 40 зачинщиков восстания.

Далее были разбиты Павлов и Некрасовцы. Осенью продолжали оказывать и сопротивление лишь отряд Голого. Но 4 ноября и его силы иссякли и он был разбит.

Не менее 8 донских станиц (городков) были уничтожены полностью, земли по Северскому Донцу были отобраны у Донского войска, беглых возвратили владельцам, Дон потерял свою независимость и до трети своего населения. Такой общий итог подавления бунта Кондратия Булавина.

Думаю именно об этих событиях говорится в легенде о Губином лесе, которую записала В.А.Аннусова от своей бабушки.

Привожу ее тут. (http://zlodeevka.blogspot.com/2016/04/blog-post_52.html)

- Нижньобараниківка, Злодіївка, Комишна - це одне й те саме село, - розповідає пані Віра. - З давніх віків воно називалося Камишинка - по річці Комишній. Там уже поруч - Донщина, а козакам певний час не дозволялося одружуватися на службі. Ну, а природа ж своє бере. І от, упоравшись по службі, із криком "Айда на хутор, дєвок портіть!" кидалися вони в навколішні села гвалтувати дівчат. А в Нижній є плесо, де б'є гвинтова вода. Як людина туди попадає, її крутить хвилини 3 чи 4 - і викидає вже мертвою. Дівчата-покритки кидались в ту воду.

Бабуся розповідала, жив у Комишинці наприкінці XVIII століття такий Василь Губенко. Сів він на коня і проїхав по сусідніх селах: "Чи ж ми не чоловіки?! Дозволили знущатися над своїми сестрами..." Він зібрав загін, який розмістив в Губиному лісі. А з лісу можна було піднятися на гору і бачити, як ідуть і з Деркула, і з Донщини козаки. Після набігу йшли вони напітпитку, розслаблені, і чоловіки їх легко обеззброювали, забирали що потрібно, дубасили - й відпускали з миром. Козачий загін узяв цей ліс в облогу, але заходити туди боялися. Довго вони стояли, поки не знайшовся зрадник. Сказав, що у Василя є в селі дівчина. Козаки її схопили, в центрі села поставили смоляний стовп, дівчині вплели в волосся смоляного налигача - і підпалили. Василь, дізнавшись, не витримав, з'явився сам. Його відразу стратили. Побратими Василя вночі викрали тіло ватажка, поховали, а потім розбрелися хто куди - на шахти, на сахарні. І розказували лірники, що край лісу Губиного дві могили, в одній лежить Василь, в другій - Галя.
 Два пагорби там і зараз залишаються. І ви знаєте - коли вітер, то звук такий, ніби хтось голосить. Моя бабуся, як вітер звідти, мене, сусідських дітей водила до Губиного лісу. Зупиниться: "Слухайте, то Галя". А квіточки в цьому лісі - рябчики, конвалії, купина - всі нахилені. "Ви подивіться, - каже, - то вони за атаманом журяться".

Все там далеко от реалий. Губа – синоним Грибу, т.е. «Губин лес», это лес где много грибов. По историческим документам в округе не жил никто с такой фамилией. Но можно провести ряд аналогий, который просто лежат на поверхности.

1-было событие, которое совершило проправительственное войско за которое надо было собраться и мстить (аналог Долгорукий Ю. который жестоко собирал и карал беглых),

2-отряд собран и месть состоялась(убийство Долгорукого в Шульгинке),

3-«мстители» были выявлены и окружены в лесу(разбиты все отряды булавиновцев, в том числе Беспалый, однофамильцы или родственники которого живут и поныне в селе могли иносказательно вот так пронести через века, ведь имя Булавина надолго было олицетворения зла, как тогда говорили вора, злодея для власти),

4-предательство и как итог жесткое подавление «мстителей»(само убийство Булавина произошло после предательства).

5-тело предводителя было выкрадено и похоронено в тайном месте, а потом все разошлись кто куда и населенный пункт опустел(опустение донских поселений в нашем крае в том числе и Беловодска).

И как итог чувствуется 6-это «нелюбовь» к военным и в том числе «донским», которые в 1708 году как раз присягнули царю.

Согласитесь ведь похоже-то на правду. Сила сказок легенд и состояла в том, чтобы сохранить информацию в закодированном виде, ту о которой лучше помалкивать, чтобы не было у тебя неприятностей. Просто Эзоповская басня.

Заснування села Нижньобараниківка

Здоровенькі були, всі небайдужі до свого краю. Останнім часом дуже рідко роблю дописи на своїй сторінці. Та роботи по своїм історичним розвідкам я не призупиняв і продовжую вести. В цій коротенькій замітці хочу поділитись з вами інформацією, яка в мене є і зробити невеликий її аналіз.
Як я вважав раніше, на свій розсуд і виходячи з якихось міркуваннь, що наше село, а до революції слобода, а до 1842 року хутір був заснований після війни Російської Імперії в 1730-х роках з Османською Імперією, наслідами якої землі нашої округи стали безпечніші, тобто на ці та навколішні території перестали робити набіги кримські татари. І так я собі вважав що саме це було головним чинником, рушійною силою, яка спонукала посполитих черкас заселяти тутешні території і включно Нижньобараниківку.
Відомо що на той час землі Біловодщини входили до земель Острогожського полку і саме вони заселили наш хутір. Сам Острогожськ знаходився і знаходиться в Вороніжських землях. Тобто черкаси з Київщини, Чернігівщини, Полтавщини спочатку потрапляли туди, а вже трохи розгледівшись хто як вчиняв, хтось залишався, а хто шукав кращої долі далі. І наші першозасновники саме так і робили, вважаю я.
До мене потрапили історичні документи часів другої половини XVIII століття по нашій окрузі, а саме 1763-1799 років, такі як Метричні книги та Ісповідальні Розписи. З 1781 року і до 1799 року є велики масив данних по Різдвяно-Богородицькій церкві слободи Бараниківки, куди зокрема входили хутори Зеликів, Моїсеїнків, Нижебараників. Аналіз цих документів створив картину людей, які саме заснували і заселили наш хутір. Та проте деякі призвіща, як наприклад Карабут, зявляються не 1781 року а з 1783 року, а деякі які були зникли, переселились в інше місце. І саме Карабути спонукали мене пошукати їх в Біловодську в документах які датуються 1763 роком і далі Троїцького Собору. А там я знайшов не лише, кого хотів, а й багато інших "нижнянських" сімей, таких як Задорожні, Шевченко, Дрейі та інші. Це дає привід вважати, що заснування Деркульського кінного заводу в 1767 році, саме це було рушійною силою для заселення нашого хутора. А заселили сімї, які на той час проживали у Біловодську. Про те, що вони не "корінні" біловодчани свідчить той факт, що сімї невеликі в порівнянні наприклад з такими призвіщами як Ткач, Швець, Болтвін та багатьма іншими яких дуже багато в документі. Звідки в Біловодськ приїхали наші першопоселенці - поки що загадка, та те що саме вони з Біловодська заселили масово хутір Нижебараників - це факт. І відбулось це в 1770-х роках.

(карта взята ось звідси - https://www.fondsk.ru/news/2015/08/23/slobozhanschina-boevaja-granica-rossii-iii-v-imperskih-bojah-i-pohodah-34920.html)
Отже, хронологічне визначенния появи нашої малої Батьківщини - вважаю виконаним. Якщо знайдуться документи, які вказують на точну дату заснування буду вдячний долі, а поки що такі результати - і вони не малі.
З повагою PhoenixBennu.

Історія однієї єврейської родини під час 2СВ

На днях (27 січня) був Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Мені згадалась одна історія з життя односельця Тарабаонова Левка Ягоровича, яку мені нещодавно розповідала Віра Андріївна Аннусова, мій вчитель. Мені дуже закортіло написати статтю про це на своїй сторінці, тут. 

Справка: З 1 листопада 2005 року резолюцією ООН було встановлено дату міжнародної згадки про Голокост. Саме в цей день Радянська Армія в 1945 році визволяла найбільший концтабір смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, в якому було знищено від 1,5 до 2,2 млн людей. В резолюції ген.асамблеї ООН йдеться зокрема про таке: "Голокост призвів до винещення однієї третини євреїв і незлічених жерв серд інших національних меншин, буде завжди нести застереження всім народам про небезпеку яку таять в собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженність. (за матеріалами Вікіпедії) 

Нижче сама історія, яку записала Віра Андріївна.

Було це в 42-му. Левка Єгоровича, як людину мудру і освічену односельці вмовили згодитися бути старостою. Порядність, знання мов ( він  знав німецьку і французьку мови) дозволяли Левку Єгоровичу вирішувати не прості питання. Він подбав проте, щоб якомога менше молоді з Злодіївки було визначено в Германію. Потурбувався про те, щоб  в німецькій комендатурі виділили кошти і будівельні матеріали для обладнання житла для розкуркулених, які повернулись під час війни додому. Все вирішувалось не так то просто і тому, щоб якось заспокоїтися була потреба походити по степу. Йшов він в сторону хутора Бересток і біля криниці, яку пізніше стали називати Антоновою, бо за нею доглядав Антон Хомич Півторяк, він побачив жінку з дитиною. Підійшов поцікавитися що з нею. Жінка, побачивши на руці пов’язку, а за плечима рушницю, попросила:

-         Не мучте нас. Убийте мене і сина тут, і присипте землею з цієї кручі.

-         Та ти що, молодице, за кого ти мене приймаєш? Що з  тобою? Чого не йдеш до людей?

-         Я єврейка. Ми групкою тікали з Луганська. Там на нас німці влаштували облаву.

-         Вставай та підемо в село.

-         Я не можу підставляти вас і вашу сім’ю. А ще я зовсім обезсилена і в мене немає сили йти.

-         Та ти молодице не переживай. Я зараз вернуся додому, візьму возика і перевезу тебе й дитя до мене додому. А те, що ти єврейка нікому не кажи. Вірменка-міняльщиця ти.

Під вечір Раю, так звали жінку, і її синочка  Левко Єгорович разом з дружиною Оксаною перевезли додому. Відпоїли, відгодували. Спочатку вони відсиджувалися на печі, а потім стали виходити на вулицю. Тітка Оксана всім пояснила, що в них квартирує вірменка-міняльщиця з дитиною.

Коли прийшли наші Левка Єгоровича арештували і закинули в комору. Навіть був намір до самосуду над ним. Порядність і тоді була не всім до вподоби. Його звинувачували в допомозі розкуркуленим . Левко Єгорович в коморі, а єврейка в кожусі сидить біля комори. Не могла вона кинути на призволяще свого рятівника. І тут такий випадок... Красноармієць витягує газету, щоб самокрутку скрутити, вона як гляне, а там - портрет її чоловіка. Він і до війни мав вже високий військовий чин. Стала вона солдата просити, щоб офіцеру про неї доповіли. Пішли на зустріч... Зв’язалися з її чоловіком... Доповіли, що його сім’я жива й здорова і в надійних руках. Це і врятувало від в’язниці  Левка Єгоровича. Тьотя Рая, так називали єврейку сусідські діти , бо вона готувала для них всякі смаколики, жила в Злодіївці до кінця 43-го. А тоді за нею приїхали машиною військові і забрали до Москви. Пізніше її чоловіка перевели по службі до Києва. Весь час вони не забували про своїх рятівників, приїздили в гості, присилали подарунки. В 90-х роках їхня сім’я переїхала до Ізраїлю. Вже звідти присилали листи Ганні Леонтіївні, доньці Левка Єгоровича, в листи вкладали долари, а вона їй боялась і ховала. Останній лист прийшов десь в 97-му, де тьотя Рая повідомляла, що їхня сім’я має намір перебратися до Штатів. 

P.S.: Яка б не була влада якій ми підпорядковуємось, нам все одно потрібно залишатись Людьми. 

Некрополь Нижнебараниковки за 2018 год (ред 27.08.18)

Продолжаю вести некролог. Начался 2018 год.

28 января - на 94 году жизни умерла Дреева Павлина Панкратьевна. На следующий день была похоронена на сельском кладбище. Она была самым старым человеком, который проживал в селе, прожила свою долгую жизнь непросто и нелегко, но что мне в ней нравилось она была позитивным человеком, старалась пошутить, приободрится как-то. Ее отца Панкрата Ивановича Дреева прозывали "Малютин" и "Хопана", природа этих кличек разная, но думаю корень в них один. Сохранилась молва, что Панкрат был очень силен, он работал "киросиновозом" в колхозе в свое время, так вот он сам подымал 200 литровые бочки с киросином  (допускаю, что при этом он приговаривал "Х-Опа-на", откуда и кличка). Просматривая метрические книги за 19 век в архивах я часто видел записи одного человека Дреев и Малюта, т.е. Малюта была уличная кличка Дреевых. Самое простое предположение, что и подтверждает ее присутствие у Панкрата, ее инверсное значение, то есть если ты большой тебя кличут малышом, отсюда и Малюта, значит были сильные люди в этом роду, а там кто его знает. Вот такие размышления спровоцировала у меня весть о смерти Павлины Панратьевны. Дела человека, память и воспоминания о нем и о его делах - это одна из основных граней нашей культуры. Помним и скорбим. 

9 февраля - на 76 году жизни умерла Логвиненко Лидия Федоровна. Похоронена на местном кладбище. Последнее время очень сильно болела.

2 мая - безвременно ушел из жизни Бильченко Владимир Викторович. Ему было все лишь 45 - рано его не стало, очень жалко. Последнее время проживал в Луганске.  
 Ось які рядки написала його вчителька Аннусова Віра Андріївна, коли почула про цю сумну звістку: "... Прочитала  болючу звістку про смерть Володі Більченка. Це мій Учень. Був старанним, порядним, добрим і здібним до навчання. Навчаючись вже в ВУЗі він заходив до вчительки (примітка - тобто до В.А.) прозвітувати перед нею відмінними оцінками в заліковій книжці. Володя був дуже вразливим. На екзамені з математики він побілів як стіна, голова комісії дозволила асистенту вивести його зі спортзалу де учні складали іспит. Він ледве піднявся...але дійшовши до дверей став червоніти. Виявляється, він забув яку підстановку треба було зробити у системі рівнянь,а на порозі згадав. У декого з наших педагогів бракувало такту і педагогічної мудрості..своїми словами вони ранили його добру душу. Царство небесне Володі. Рідним сили і мужності перенести біль втрати ."

13 мая - после болезни на 61 году жизни умерла Смажко Павлина Михайловна. Похоронена на следующий день на местном кладбище. ... жизнь и смерть как они близки все-таки, в день похорон был очередной день рождения ее сына, моего одноклассника.. . Соболезную всей душой и сердцем.

5 июня - на 76(77?) году жизни умерла Меженская Антонина Фетисовна. Похоронена на следующий день на кладбище в Нижнебараниковке. 

3 августа - на 86 году жизни умерла Меженская Мария Ивановна, урожденная Мележик, жила в Бараниковке, доживала в доме престарелых в Евсуге, умерла там. Была похоронена в Бараниковке. 

24 августа - на 80-м году жизни умер Козленко Иван Никитович. Был похоронен на следующий день. ... что хочу сказать, как-то я хотел с ним поговорить о том о сем о его доле и жизни но он на контакт не шел, все больше говорила его жена ... знаю что он был как-то награжден орденом за трудовые успехи (он был долгое время комбайнером, был передовиком своего дела) ... характер эпохи "не взболтни лишнего" не дал мне его узнать получше, но то такое ... соболезную близким и родным. 

Пусть земля им будет пухом. Скорбим вместе с самыми близкими людьми.

Вибори - 2017 в Злодіївці

Вчора, 29.10.2017 року, в селі пройшли місцеві вибори. Вони проводились як крок з нагоди децентралізації влади на місцях.
Як і в інших 200 обєднанних теріторіальних громадах в нашій - Біловодській - вони відбулись вперше. Вибирали 4506 депутатів міських, селищних, сільских рад та 201 міського, селищного, сільского голову
Обєднанні територіальні громади були створені в рамках децентралізації в усіх областях України в березні 2016 року. 

На Луганщині вибори проходили Красноріченській, Біловодській, Привільскій та Нижньодуванській об’єднаних територіальних громадах. Вибирали депутатів Біловодської селищної ради та селищного голови Біловодської селищної ОТГ.

Ось що сказав про це Сергій Філь (державний службовечь в Луганській ОДА) на фейсбуці:
"Вибори показали, що мешканці Луганщини повністю підтримують ініціативу Президента з об’єднання громад
Вчора пройшли вибори у чотирьох об’єднаних громадах Луганщини: Привільській, Красноріченській, Нижньодуванській та Біловодській. Перше, що порадувало: доволі висока явка. Лише у Красноріченській громаді вона була значно меншою за половину — 34,7%. А у Привільській ОТГ на дільниці прийшли 67,5% виборців. Це підтверджує, що мешканці нашої області, як ніколи, потребують змін.
Дуже показово, що на Луганщині підтримали кандидатів від пропрезидентської партії. Це стосується і Красноріченської, і Нижньодуванської, і Привільської об’єднаних громад. Децентралізація — ініціатива Петра Порошенка, якій він завжди надавав і надає повну підтримку. Тому і кандидати від його партії йшли на вибори з відповідними гаслами. І люди це оцінили.
Я впевнений, що децентралізація — це нові можливості для кожного населеного пункту. Вони отримають значно більші бюджети і повноваження ними розпоряджатися. А все інше — справа їхнього бажання та активності. А з цим жодних проблем немає."

Нижнебараниковка глазами мастеров кисти

2014 год. Лето. Было "жарко" на востоке Украины, очень. Село Нижнебараниковка наполнилось людьми - беженцами. Преимущественно луганчане и его пригорода искали спокойного места, уставшие от обстрелов и войны. На тихих и пустых улицах села вновь зазвучали детские голоса, жизнь оживилась, забурлила. Никто не знал как долго продлится "заваруха", все уезжали буквально налегке, на неделю ну максимум месяц, пока все приутихнет. Но "заваруха" идет до сих пор и не видно ей конца, одно лишь, что нет таких боев и такого количества смертей как было тогда. 
Вот совсем недавно в сети наткнулся на картину, которая называлась "Сад в Нижнебараниковке". Связался с автором, им

 оказался художник из Луганска - Данил Шурыкин.

 В то неспокойное лето, судьба занесла его к нам в село. Он не сидел сложа руки и вот что у него получилось. Он любезно предоставил мне возможность разместить свои работы написанные в селе у меня на блоге.

Также в то время там были написаны работы художницей Екатериной Савиной. 

 Она тоже из Луганска, они представлены ниже. Первый пейзаж знаком даже мне - "трактор Панаса" не частому совсем гостю села. Оригинал этой картины находится в селе, у хозяина трактора.

 
География написания работы - район "проминя" и район дороги из "центра" в "комунар". 
Спасибо за ваше Творчество.